Святе письмо говорить дуже такі цікаві речі, що, коли людина простягнула руку до дерева пізнання добра і зла, а вона не просто її простягнула сама по собі. Святе Письмо згадує про спокусу, про ту пропозицію, яка була людині запропонована. У чому ж полягала ця пропозиція?
Іван Золотоустий говорить, що диявол не знав у чому була заборона, але він забажав вивідати в людини. Яку ж Заповідь Господь дав людині? І коли він вперше запитував у людини: «…Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саду?». Жінка відповіла змієві: «Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саду. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: «Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете» (Бут. 3,1-3). І тоді, звичайно, він знав, що має чинити, щоб людину звести і спокусити, щоб вона переступила те, що їй наказував Господь. Ми не можемо сказати, що людина, немов би не знала, немов би вона не розуміла деяких речей, адже людина змогла дати ім’я усьому творінню.
Святе Письмо недаремно згадує той момент, коли Господь привів до Адама усіх сотворених звірів. І коли Адам кожному творінню давав ім’я, то він ні одного разу не помилився. Він не сказав: «Переплутав! Напевно, було потрібно по-іншому назвати». Це свідчило про те, що Адам мав таке проникливе знання і ум його наскільки глибоко проникав у сутність сотворених речей, що Адам без помилки дав ім’я кожному творінню. Імена тваринного світу не змінилися, як було тоді названі Адамом, так вони є і по нинішній день. Це свідчило про те, що в Адама знання було не будь-яке, воно не було обмежене. Нам, напевно, потрібно дуже багато вчитися, щоби деякі речі пізнати. Для Адама не потрібно було чогось навчатися. Він навчався безпосередньо від Бога. Тому Адам мав вільне, правильне знання. І те, що вони переступили Заповідь Господню, те, що людина простягнула руку до забороненого плоду, то це не було її незнанням. Вона добре знала і добре розуміла, але, напевно, людина була поставлена перед такою пробою: ось їй Господь дав таку свободу, щоб вона могла вибрати, що вона хоче.
Єфрем Сирійський каже, що Господь не сотворив людину смертною і не сотворив людину безсмертною. Але він сотворив людину такою, що вона мала сама зробити вибір. Вибравши дерево життя, вона ніколи б не зазнала смерті, вибравши дерево пізнання добра і зла, вона зазнала смерті. Вона зазнала те, через що ми всі маємо перейти.
Тому спокуса, яка була запропонована людині, мала людину випробувати: чи людина готова послухати Господа, чи вона у своєму серці готова прийняти те, що їй сказав Господь. Ми можемо сказати, що це сталося так несподівано, зненацька. Хтось із святих каже, що те, що було у наших прародичів у серці, то воно через випробовування проявилося, воно вийшло назовні. Що ж означала ця спокуса? Вона означала не щось інше, ніж те, що людині було запропоновано. А для чого Господь має бути Владикою вашого життя? Хіба вам не достатньо того, що ви маєте знання? Хіба ви не можете бути так, як Бог? Ця пропозиція: бути як Бог, знати як Бог, все вирішувати як Бог – для людини була привабливою. Людина, на жаль, на те спокусилася, забажавши бути як Бог. Те саме бажання людини і по нинішній день не змінилося. Хіба людина не шукає свободи від Бога? Хіба вона не хоче бути як Бог? Хіба в неї немає бажання вирішувати все самій без Бога? Жити так, як я хочу, так, як я знаю. Все чинити у цьому житті так, як мій розум мені підказує. Хіба часто людина кличе і каже: «Господи, просвіти мене, благослови мене, скажи мені, як я маю поступати».
Те зіпсуття, яке ввійшло в людину, воно у людині живе і по нинішній день. Людина, коли втратила зв’язок із Богом, то Святе Письмо нам оповідає про те, в якому стані вона опинилася. Воно нам описує цю подію в такий спосіб, що Адам із Євою почали ховатися, а найперше було те, що вони побачили свою наготу.
Цікаво, що перед тим вони її немов би не бачили, але, коли людина у своєму житті вміє зодягнути себе, покрити свою наготу, то можна собі уявити якою благодаттю Господь покрив людину. Ця благодать, яка випромінювалася із людини оберігала її так, що їй і на ум не приходило, що вона може опинитися нагою і що це таке є, що означає бути без благодаті і як існувати без неї – вона собі не уявляла. А благодать Божа прикрашала людину. Дехто і з святих говорив, що людина ціла світилася, вона випромінювала ясність із себе. А, ось, коли відступили, то в якому стані опинилися? Опинилися у такому стані, що вони почали ховатися від Бога. Вони прикрили свою наготу і почали ховатися від Господа. Коли Господь проходжувався по раю, не потрібно думати, що перед тим Господь ніби не був у раю, Господь всюди є завжди, але Святе Письмо говорить про те, що для людини присутність Божа стала страхом.
Людина почала втікати, вона почала боятися, вона почала ховатися від Господа, коли Господь промовив до людини: «Адаме, де ти?Той відповів: «Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався» (Бут. 3,9-10). Чому ж ти заховався? Адже перед тим Святе Письмо ніде не згадує, що Адама ховався від Господа. Оскільки від того моменту, коли відступили від Бога, то він почав ховатися. Тоді каже Господь: «Чому ти сховався» (Бут. 10,10). Адам відповідає: «…бо я нагий, тож і сховався. Він же сказав: «Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?» (Бут. 3,10-11). І відповідь Адама ми знаємо, адже така сама відповідь є і у нас. «Чоловік відповів: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв» (Бут. 3,12). Інакше кажучи, якби не жінка, то цього б не сталося. Коли ж Господь говорив до жінки, то жінка сказала: «Змій обманув мене, і я їла» (Бут. 3,13). Якщо б, напевно, не змій, то того б не сталося. І у нашому життя дуже часто є так, що завжди хтось винний – тільки не ми. Ми чинимо певні проступки, провиняємося, щось робимо, шукаємо, що хтось має бути винним. Ми тут ні при чому. Якщо б та людина не знаходилася того часу, якщо б вона те чи інше не сказала, якщо б вона так чи інакше не поступила, то того б не було. Все було б по-іншому.
Для Адама Господь дав можливість оправдатися. У чому ж полягало його оправдання? Воно мало відбутися тоді, коли б Адам сказав: «Господи, прости». Але, на жаль, ні Адам, ні Єва несказав: «Господи, прости». Але шукали одного: хтось є винним, тільки не я. і після того всього людина була вигнана із раю. Господь сказав: «…аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши, не став жити повіки» (Бут. 3,22).
Іван Золотоустий каже, що тут Господь говорив начебто з іронією. Чоловік став як один із нас, який знає що таке добро і що таке зло, але щоби він «…лишень не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя» (Бут. 3,22), його виганяється із раю. Простягнути руку до дерева життя – це не щось інше, як залишитися у тому стані навіки. В стані відірвання від Бога, в конфлікті із Богом. Господь не бажав, щоби людина у цьому була. Як бачимо, що для людини Господь дає нагоду. Людина була в раю, вона втратила те, щ їй Господь дав. Можливо, втратила через те, що до кінця недооцінила, втратила через те, що Господа не послухала та заслужила те, що вона тепер трудиться на землі. Господь сказав до Адама: «…проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3,17-19). До Єви Господь сказав: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей» (Бут. 3,16).
Те, що людині сказано, те і є у цьому світі. Ми бачимо, як ті слова Господні і по нинішній день здійснюються та є правдивими. Для того, щоб людина могла зрозуміти, що вона робить на землі, то вона має собі пригадати звідки вона вийшла, де вона мала свій початок. А свій початок вона мала в раю і вона його втратила, а тепер її життяу чому полягає? Тепер її життя полягає у тому, що вона має повернутися туди, звідки вона впала. Завдання людини є одне: їй потрібно повернутися в рай. Ми можемо побачити, що у цьому світі людина не дуже часто шукає рай. Вона шукає все, а про рай в неї думка не дуже часто приходить на ум. Вона швидше на землі захоче зробити собі рай. Вона хоче прожити це життя без стресів, щоб було усе спокійно, щоб мене ніхто не рухав, щоби все мені сприяло у цьому житті, все вдавалося. Переважно бажання людини є у великій мірі направлене на земські речі, на земський прогрес, на земський успіх, а думки пронебесне у цьому житті людина відкладає на якийсь певний час. Все це вона виконує для того, щоби не мати гріха. Ос, вона молиться для того, щоб не мати гріха, йде до Церкви, щоб не мати гріха, те чи інше для чого виконує – знову, щоб не мати гріха. В неї бажання не полягає у тому, що вона бореться із гріхом, але радше вона щось виконує і стає спокійному у своєму житті. Наприклад, помолилася людина зранку і все, вона заспокоїлася, помолилася і гріха немає, тепер можна спокійно пожити, можна займатися своїми справами, які є такими конечними для цього життя. Вечором помолився і все, Господь має благословити, щоб все було добре.
На жаль, в теперішньому часі єсаме таке відношення нас, людей, до Господа. Людина немов би обов’язок якийсь виконує: пішов і відмітився на роботі, а потім ще куди потрібно піти, щоб відмітитися, то людина йде і відмічається – я там був і все. Щось воно є подібним у відношенні до Господа: потрібно прийти відмітитися, а дальше в мене є моє життя, я живу так, як думаю, так, як мій розум мені підказує. На жаль, зіпсутий розум, що він може доброго підказати? Тому, якщо він не отримує освячення, якщо він не буде чиститися, якщо у нього не народиться здорове і правильне мислення, то яку користь він може принести. Він не принесе того істинного блага, яке для людини є приготоване та в якому і є життя людини.
Тому попробуємо через цих декілька днів, щоби ми так застановилися над тим, як здобуваються ці блага. Що ми маємо робити та як має виглядати наша молитва. Яким повинно бути наше відношення до Господа. Як ми маємо в цьому житті навчитися слухати Господа.Адже це є реально для нас, людей теперішнього століття, навчитися слухати Господа так, як колись Авраам слухав Його. Тож будемо в цьому вправлятися.