Святе Письмо говорить дуже цікаві речі, що, коли людина простягнула руку до дерева пізнання добра і зла, а вона не просто її простягнула сама по собі. Святе Письмо згадує про спокусу, про ту пропозицію, яка була людині запропонована. У чому ж полягала ця пропозиція?
Іван Золотоустий говорить, що диявол не знав у чому була заборона, але він забажав вивідати в людини: яку ж Заповідь Господь дав людині? І коли він вперше запитував у людини: «…Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саду?». Жінка відповіла змієві: «Нам дозволено їсти плоди з дерев, що в саду. Тільки плід з дерева, що посеред саду, Бог наказав нам: «Не їжте його, ані не доторкайтесь, а то помрете» (Бут. 3,1-3). І тоді, звичайно, він уже знав, що має чинити, щоб людину звести і спокусити, щоб вона переступила те, що їй заборонив Господь. Ми не можемо сказати, що людина, ніби не знала, ніби не розуміла деяких речей, адже вона змогла дати ім’я усьому творінню.
Святе Письмо недаремно згадує той момент, коли Господь привів до Адама усіх сотворених звірів. І коли Адам кожному творінню давав ім’я, то він жодного разу не помилився. Він не сказав: «Переплутав! Напевно, було потрібно по-іншому назвати». Це свідчило про те, що Адам мав таке проникливе знання і ум його наскільки глибоко проникав у сутність сотворених речей, що Адам без помилки дав ім’я кожному творінню. Імена тваринного світу не змінилися, як були тоді названі Адамом, так вони є і по сьогоднішній день. Це свідчило про те, що в Адама знання було не будь-яке, воно не було обмежене. Нам, напевно, потрібно дуже багато вчитися, щоби пізнати деякі речі. Для Адама не потрібно було чогось навчатися. Він навчався безпосередньо від Бога. Тому Адам мав вільне, правильне знання. І те, що вони переступили Господню Заповідь, те, що людина простягнула руку до забороненого плоду, то це не було її незнанням. Вона добре знала і добре розуміла, але, напевно, людина була поставлена перед таким випробовуванням: їй Господь дав таку свободу, щоб вона могла вибрати, що вона хоче.
Єфрем Сирійський каже, що Господь не сотворив людину смертною і не сотворив людину безсмертною. Але він сотворив людину такою, що вона мала сама зробити вибір. Вибравши дерево життя, вона ніколи б не зазнала смерті, вибравши дерево пізнання добра і зла, вона зазнала смерті. Вона зазнала те, через що ми всі маємо перейти.
Тому спокуса, яка була запропонована людині, мала людину випробувати: чи людина готова послухати Господа, чи вона у своєму серці готова прийняти те, що їй сказав Господь. Ми можемо сказати, що це сталося так несподівано, зненацька. Хтось із святих каже, що те, що було у наших прародичів у серці, то воно через випробовування проявилося, воно вийшло назовні. Що ж означала ця спокуса? Вона означала не щось інше, ніж те, що людині було запропоновано: “А для чого Господь має бути Владикою вашого життя? Хіба вам не достатньо того, що ви маєте знання? Хіба ви не можете бути так, як Бог?” Ця пропозиція: бути як Бог, знати як Бог, все вирішувати як Бог – для людини була привабливою. Людина, на жаль, на те спокусилася, забажавши бути як Бог. Те ж саме бажання людини і по нинішній день не змінилося. Хіба людина не шукає свободи від Бога? Хіба вона не хоче бути як Бог? Хіба в неї немає бажання вирішувати все самостійно без Бога? Жити так, як я хочу, так, як я знаю. Все чинити у цьому житті так, як мій розум мені підказує. Хіба часто людина кличе і каже: «Господи, просвіти мене, благослови мене, скажи мені, як я маю поступати». Те зіпсуття, яке ввійшло в людину, воно у людині живе і по нинішній день. Людина, коли втратила зв’язок із Богом, то Святе Письмо нам оповідає про те, в якому стані вона опинилася. Воно нам описує цю подію в такий спосіб, що Адам із Євою почали ховатися, а найперше було те, що вони побачили свою наготу. Цікаво, що перед тим вони її немов би не бачили, але, коли людина у своєму житті вміє зодягнути себе, прикрити свою наготу, то можна собі уявити якою благодаттю Господь обділив людину. Ця благодать, яка випромінювалася із людини оберігала її так, що їй і на ум не приходило, що вона може опинитися нагою і що це таке є, що означає бути без благодаті і як існувати без неї – вона собі не уявляла. А благодать Божа прикрашала людину. Дехто і з святих говорив, що людина ціла світилася, вона випромінювала ясність із себе. А, ось, коли вони відступили, то в якому стані опинилися? Опинилися у такому стані, що вони почали ховатися від Бога. Вони прикрили свою наготу. Коли Господь проходжувався по раю, не потрібно думати, що перед тим Господь ніби не був у раю, Господь всюди є завжди, але Святе Письмо говорить про те, що для людини присутність Божа стала страхом. Людина почала втікати, вона почала боятися, вона почала ховатися від Господа, коли Господь промовив до людини: «Адаме, де ти?Той відповів: «Я чув твою луну у саді й злякався, бо я нагий, тож і сховався» (Вих. 3,9-10). Чому ж ти заховався? Адже перед тим Святе Письмо ніде не згадує, що Адама ховався від Господа. Тільки від того моменту, коли відступили від Бога, вони почав ховатися. Тоді каже Господь: «Чому ти сховався» (Вих. 10,10). Адам відповідає: «…бо я нагий, тож і сховався. Він же сказав: «Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що я наказав тобі не їсти?» (Вих. 3,10-11). І відповідь Адама ми знаємо, адже така сама відповідь є і у нас. «Чоловік відповів: «Жінка, яку ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв» (Вих. 3,12). Інакше кажучи, якби не жінка, то цього б не сталося. Коли ж Господь говорив до жінки, то жінка сказала: «Змій обманув мене, і я їла» (Вих. 3,13). Якщо б, напевно, не змій, то того б не сталося. І у нашому життя дуже часто є так, що завжди хтось винний – тільки не ми. Ми чинимо певні проступки, провиняємося, щось робимо, шукаємо, що хтось має бути винним. Ми тут ні при чому. Якщо б та людина не знаходилася того часу, якщо б вона те чи інше не сказала, якщо б вона так чи інакше не поступила, то того б не було. Все було б по-іншому.