Людей завжди хвилювало питання в чому причина і в чому сенс страждань? Чому вся історія людства написана сльозами та кров’ю?
Господь створив людину на Свій образ і Свою подобу. Образ Божий в людині – це її душа, її безсмертя. Подоба – свобідна воля. Іван Золотоустий вважає: «Що є ще одна риса подоби Божої – це влада над видимим світом». Господь створив людину і зробив її володарем і царем землі. Преподобний Максим Ісповідник говорив: «Людина стоїть на межі двох світів: духовного і матеріального».
Після гріхопадіння людина була вигнана із раю, а разом із тим всі живі істоти перейшли в інше існування. Від блаженства – до страждання і нещастя, які закінчуються смертю. Це подібно на те, як цар є вигнаний із своєї країни, а разом із ним всі його слуги змушені піти разом із ним і розділити з ним всі труди і незгоди. Апостол Павло пише: «Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих. Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8, 19-22).
Коли Господь вигнав Адама із раю, то він сказав: «Проклята земля через тебе» (Бут. 3,17). І це прокляття тяготить над світом. Старший син першого чоловіка убив свого брата і почув від Господа грізні слова: «Що ти вчинив? Ось голос крови брата твого кличе до мене з землі. Тепер же проклятий ти від землі, що відкрила свої уста, щоб прийняти кров брата твого з твоєї руки. Коли оброблятимеш землю, вона вже більше не дасть тобі свого врожаю. Втікачем і волоцюгою будеш на землі» (Бут. 4,10-12).
… Було ніби дві вітки людства: нащадки Сета, які називалися синами Божими і нащадки Каїна. Нащадки Каїна побудували величезні міста, навчилися обробляти метал і виготовлювати музичні інструменти, тобто досягли того, що зараз називається цивілізацією. Однак, вони були жорстокими, безсердечними. Рід Сета змішався з родом Каїна і духовність ніби щезла на землі.
Біблія згадує про страшні гріхи і беззаконня, котрі наповнили тодішню землю. Господь підняв благочестивого чоловіка Ноя, який прикликав народ до покаяння, але його ніхто не слухав, його всі проганяли геть. Святитель Теофан Затворник пише: «Ною відповідали: «Ми живемо так, як усі!». Прийшов потоп і знищив усіх».
Господь навів на землю страшний потоп, котрий тривав сорок днів, але і тоді люди не покаялися. Вони і надалі продовжували веселитися і думали, що жодна сила не зможе зруйнувати їхні фортеці. І, можливо, вони дальше продовжували насміхатись над пророцтвами Ноя.
Біблія говорить до нас: «прорвались усі джерела великої безодні й небесні загати розімкнулись» (Бут. 7,11). Під тягарем води падали ворота і стіни, води із страшним ревом прокотилися по обличчю землі, знищуючи все живе на ній.
Люди, дикі звірі, всі намагалися піднятися найвище в гори, думаючи втекти від потопу. І ось, на високих уступах гір, в одному місці були і звірі, і птахи, і змії, і люди, вони вже не боялися один одного, а намагалися тільки врятуватися… Але спасіння для них не було.
Давно це було. Але з наступанням новозавітних часів Господь посилав різні випробування і нещастя людям. В часи праведного Симеона Христа ради юродивого, стався страшний землетрус в Антіохії. Незадовго до цього жителі міста бачили, як святий підходив до колон будинків: одних обнімав і говорив: «Стійте міцніше», а інших бив. На питання людей він відповідав: «Скоро місто буде танцювати». Люди вважали, що наступить якесь свято і ось роздався страшний підземний гул, будинки почали тремтіти, величезні палаци, храми та будинки почали тремтіти і в одну мить перетворилися на руїни.
Так перестала існувати Антіохія, котру називали столицею Сходу, суперницею Константинополя і Риму.
Буває так, що, коли приходить біда, то потрібна молитва і покаяння, і то покаяння щире. Знаємо, що покаяння врятувало, в часи пророка Йони, приречену до знищення Ніневію.
Але буває покаяння нещире, лицемірне. Коли Вавилонський цар Навуходоносор взяв в облогу в Єрусалим, і місто ось-ось повинно було впасти, то житлі зібралися разом і вирішили: «Господь милостивий. Ми покаємося і Він нас спасе». Жителі вирішили простити один одному всі борги, повернути бідним землі, які були від них відібрані і випустити на волю рабів. Але тут, до жителів Єрусалиму дійшла чутка, що їм на допомогу виступив єгипетський фараон. І що ж вони зробили? Жителі Єрусалиму забули про своє лицемірне покаяння, котре було викликане не бажанням виправити своє життя, а тільки страхом. Думаючи, що вони вже врятовані, вони почали знову брати в рабство тих, яких випустили на волю, знову почали вимагати повернення боргів, і ще з більшою жорстокістю, ніж це було перед цим. Однак, сталося непередбачене: Навуходоносор розбив фараона і знову взяв в осаду місто.
Пророк Єремія вмовляв людей здатися, бо Єрусалим був приречений, через гріхи своїх жителів. Єрусалим впав і Навуходоносор поступив з ним так жорстоко, як не поступав із жодним містом…
…Першу жінку на землі називали Євою. Єва означає життя. А, як назвати тих, котрі вбивають своїх ненароджених дітей? Ім’я їм – смерть і погибель. І яким покаянням потрібно оплакати та викупити ці гріхи?!
…Біблія розповідає, що Господь посилав страшні покарання за чародійство, а зараз багато людей займаються чародійством і цьому не надають ваги. Але в часі ворожіння їхня воля з’єднується із демонською волею і вони підпадають під страшну владу диявола. І тому ті, хто займаються чарівництвом та ворожінням, ніби помічені невидимою печаткою.
…Господь говорив про ще одного ідола – про Мамону. Це ідол багатства. Дехто ціле своє життя бігає, немов мураха, шукаючи щоби прихопити і принести в свій день. Так проходить ціле їхнє життя. Вони не бачать тут гріха, хоч таке життя висушує серце людини. Людина перестає любити, вона зайнята тільки здобуванням багатства. Іноді такі люди виправдовують себе тим, що вони так трудяться заради своєї сім’ї, заради своїх дітей, але там, де немає Божого благословення, всі труди перетворюються на прокляття. І часто саме діти осуджують захланність і навіть відчувають ненависть до своїх батьків.
Хочеться пригадати слова Спасителя про галилеян: «Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. Озвавшись, він сказав їм: “Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само. Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само.” (Лк. 13, 1-5).
Всі наші біди, всі наші нещастя – це голос, який прикликає нас до покаяння і виправлення свого життя.
Пам’ятаймо, що наші гріхи – це ніби дощові краплі, котрі збираються в страшні потоки, які ллються по землі і все змивають на своєму шляху. А наші пристрасті – це іскри, які з’єднуються в велике пекельне полум’я.
Пам’ятаймо, що навіть наша одна гріховна думка – лепта, котру ми вкладаємо в страшну скарбницю аду.