Святі Отці своїм життям показали нам різні шляхи до спасіння. Кожен із них володів особливими чеснотами: преподобний Макарій Великий – смиренням; авва Агафон – даром ради; преподобний Сисой – вогненною молитвою, під час якої його обличчя сіяло, як сонце; преподобний Єфрем Сирін – покаянним плачем; преподобний Мойсей Мурин – милосердям, турботою про старих та хворих монахів. Одні служили Богові в мовчанні та самотності, підносячи Йому молитву за цілий світ, інші служили Богові в особі свого ближнього.
Багато шляхів до спасіння, але, – який із них найлегший? Чи можемо ми спастися без особливих подвигів?
Є така драбина від землі до неба: один кінець її завжди біля наших ніг, а інший – біля престолу Божого.
В одному монастирі жив недбайливий монах: він дуже часто запізнювався на служби і цим засмучував братію, і примушував гніватися ігумена. Іноки роптали на нього і навіть просили настоятеля прогнати його геть. І ось цей монах захворів, його хвороба посилювалася, так що наближався час його смерті. Засмучена була монастирська братія, що загине душа нещасного, зібралися вони біля постелі хворого, щоб полегшити його страждання своєю молитвою, але, що ж вон
и побачили? Цей монах помирав смертю праведника. Його обличчя виражало спокій та радість. А, коли він прийшов до себе, то браття запитали його: «Яке утішення ти отримав від Бога?». І помираючий, зібравши останні сили, відповів їм: «Браття, ви знаєте, що я жив негідно, і ось я побачив, як демони оточили моє ліжко, а в їхніх руках був лист, зверху донизу, списаний моїми гріхами; вони наближалися до мене, а мій Ангел Хоронитель стояв недалеко і плакав. І раптом, я почув голос із неба: «Не судіть і не будете суджені! Цей монах нікого не осудив і Я його прощаю!» – і зразу ж листок в руках демонів загорівся, і вони із криками пропали. Підійшов до мене ангел, привітав мене і говорив зі мною». «Браття, – продовжував монах, – після прийняття монашества я не осудив жодної людини!». «Браття, – сказав він іще, – ви осуджували мене, і осуджували справедливо, а я, грішний, не осудив нікого». І ось так цей монах спочив смертю праведника.
Господь із Свого милосердя забажав прирівняти Себе із людьми, Він сказав: «Якщо ви відпустити ближньому гріх, то і Я відпущу вам провини ваші; ви простите – і Я прощу; ви не осудити – і не будете суджені».
В Святому Письмі, в молитві Манасії, сказано: «Аврааму, Ісааку і Якову, що не згрішили перед Тобою».
(II Параліпоменон 36 глава після 23 стиха на церковно-слов’янській мові)
Святитель Дмитрій Ростовський говорить: «Всі люди грішні, навіть праведник сім раз в день падає і встає, як написано в притчах (звичайно, його падіння не таке падіння, як наше. Падіння праведника – це десь в думках, в глибині серця). Ніхто не є чистий від гріха, хоч би прожив на цій землі тільки один день». А, як же Святе Писання говорить нам, що Авраам, Ісаак, Яків не згрішили перед Господом? Невже, Святе Письмо помиляється? «Ні! – говорить святий Дмитрій Ростовський. – Авраам, Ісаак, Яків не мали жодних злих думок та почуттів до жодної людини, вони все прощали, вони нікого не осудили, вони не бажали нікому зла, навіть своїм ворогам. Вони не згрішили перед Богом гріхом злоби».
Нерідко можна почути: «Якщо ми будемо прощати всі гріхи, то зло збільшиться, грішники будуть ставати все нахабнішими». Але, найчастіше буває навпаки: коли до людини проявити милосердя, то в її душі пробуджується совість, а зло тільки примножує зло.
Про святого єпископа Аммона розповідають, що, коли до нього на суд привели жінку, котру звинувачували в перелюбі, то він глянув на неї і сказав до своїх слуг: «Дайте їй 10 аршин полотна: якщо вона помре в часі пологів, то полотно буде їй саваном, а, якщо в неї народиться дитина, то полотно пригодиться для неї». І відпустив жінку, не покаравши її, і не наклавши на неї жодної покути. Тоді одна діва, яка була присутньою на цьому суді і, яка прагнула, щоб гріх був покараний, закричала: «Цей єпископ, напевне, безумний!». На що святий їй відповів: «Довгі роки я молився в мовчанні, в пустині, щоб отримати це безумство, і тепер не бажаю розлучитися з ним, і не проміняю його на жодну мудрість світу». Тобто він досягнув такого ступеню досконалості, що не бачив вже зла в людях. І в цьому випадку він своїм мудрим вчинком привів грішницю до глибокого покаяння, нагадавши їй про смерть, спасши її душу.
Іншого разу до нього прийшли браття одного монастиря і почали жалітися на одного монаха, котрий впав так низько, що до нього вночі потай приходила жінка. І браття вимагала, щоб преподобний Аммон вигнав цього монаха геть. Єпископ відповів: «Я не повірю, поки сам не переконаюся». І ось блудниця в черговий раз прийшла в келію грішника, монахи про це повідомили єпископа і вони разом пішли до нього. Аммон здогадався, що монах заховав свою гостю під бочку, яка стояла в келії, він сів зверху на бочку і наказав монахам обшукати кімнату, ті почали шукати, але нічого не знайшли. Аммон відповів їм: «Бачите, як ви згрішили, ідіть і кайтеся». А сам, залишившись на одинці з монахом, з любов’ю йому сказав: «Брате, пильнуй свою душу, пам’ятай, що життя дуже коротке». І вийшов. Ці слова так вразили грішника, що він дав перед Богом слово ніколи більше не грішити і прогнав ту жінку. Внаслідок цього, монах став добрим подвижником, і своє спасіння він приписував милосердю Аммона, тому що його могли вигнати з позором, він пішов би у світ і там занурився б в усю бездну гріхів.
Неосудження – ось найлегший шлях до спасіння, але як часто ми забуваємо про нього. Не тільки прощення наших гріхів, але і навіть міра благодаті є в наших руках, тому що Господь сказав: «бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють» (Мт.7,2).
Спасіння і благодать – це дар Божий, але умова для його прийняття – це прощення усіх людей. Той, хто щиро прощає людям, іде перший з ними миритися, той уже ніколи в житті не згадає несправедливості, яку йому причинили. Основною ознакою того, що ми простили свого супротивника – це гаряча молитва за нього, це бажання йому всіх благ у вічному і в теперішньому житті.
Отже, як ми хочемо, щоб Господь відносився до нас, так і ми повинні відноситися до кожної людини!