Пророцтва про Месію

Роздуми по дорозі до Різдва

Приготування до Різдва

Сьогодні будемо роздумувати над уривком із книги пророка Ісаї: «Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло. Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед тобою, як радіють під час жнив, як веселяться, коли здобич паюють. Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло, палицю на плечах у нього і тростину його посіпаки – як за часів Мідіяна. Бо все взуття піхотинця під час битви, всякий плащ, облитий кров’ю, піде на спалення, вогнем буде пожертий. Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру. Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить. Господь послав до Якова слово, і воно в Ізраїлі впало» (Іс. 8:1-7).

Багато пророцтв Старого Завіту побудовані за принципом 28 глави книг Второзаконня: якщо будете слухатися Бога, виконувати Його волю, то вас чекають Божі благословення: врожай на полях, щасливе подружнє життя, спокій та мир. Якщо ж ви відвернетеся від Бога, то всі ваші праці не принесуть користі, на вас будуть нападати хвороби, а з ваших матеріальних статків будуть користати інші.

 Ми знаємо, що Бог – це любов. Він не може будь-кого проклинати, відвертатися від Свого народу. Ми можемо сказати, що людина, відходячи від Бога, проклинає саму себе.

Бог надає сенсу як життю окремо взятої людини, так і цілому народу. «Він створив з одного ввесь рід людський, щоб він жив по всій земній поверхні, призначивши встановлені часи і границі їхнього оселення, щоб вони шукали Бога, чи, може, навпомацки не знайдуть його, – хоч він від кожного з нас недалеко. У ньому бо живемо, рухаємося й існуємо, як деякі з ваших поетів сказали: Бо й ми з його роду» (Діян. 17:26-28). Коли народ відвертається від Бога зовні це може виглядати цілком благополучно. Проте губиться бачення майбутнього, опускаються руки та втрачається надія. І тоді вже немає для чого працювати, немає для чого покращувати своє життя, немає для чого оберігати свою землю.

В такі періоди темряви виникає потреба в сильному лідері-вожді чи політичному, чи релігійному. В юдейському суспільстві такого лідера називали Божим помазаником чи месією. Проте дуже легко є помилитися у виборі такого месії. І історія єврейського народу є цьому підтвердження. В його історії ми знаходимо чимало таких лже-месій, котрі приводили до ще більшої катастрофи.

Приклад юдеїв є важливим для інших народів, а  особливо для нас, коли ми переживаємо роки потрясінь. Ми так само схильні у важкі часи шукати собі месій з числа політичних чи релігійних діячів. Спочатку такі лідери можуть підняти на дусі народ, навіть чогось і добитися. Однак, якщо вони самі не віддані Богу цілим серцем та своїм життям, то їхня діяльність не приведе до навернення Бога, а країну в майбутньому будуть очікувати тільки ще більші упадки.

На щастя, християнам не потрібно шукати собі нових месій, не потрібно їх вибирати із числа політичних партій чи політичних керівників, бо всіх, кого ми бачимо – це тільки люди із своїми плюсами та мінусами.

Запропонований нами уривок відкриває нам подробиці приходу Месії. «І не буде більше темноти в країні, де було горе. Як за минулих часів принизив він землю Завулона й землю Нафталі, так у майбутньому прославить приморську дорогу, Зайордання, Галилею поганську. Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 8:23-9:1). Потомки Завулона та Нефталима, діти Якова, внуки Авраама, після переходу з Ісусом Навином через Йордан одержали в  посідання частину Галилеї, територію між Середземним та Галилейськими морями. В цих землях процвітав рибний промисел та розвивалося сільське господарство. Однак після розділення царств більшість населення перестало ходити в Єрусалимський Храм, а ходили в місцеве святилище в Дані, котре, хоча і було посвячене Господу, все ж було побудоване всупереч Божій волі. Поганство не тільки не було викорененим, але із сирійським завоюванням воно ще більше примножилося. Жителі Юдеї дивилися на своїх співбратів із Галилеї, як на заблуканих, вважаючи їх неуками.

І ось, саме із цієї землі темряви та неуцтва, мало засіяти велике світло. Нагадаємо, що сім’я Ісуса поселилася в Капернаумі, маленькому містечку Галилеї. Саме тут Ісус збирав Собі учнів та проголосив Свої перші знамениті проповіді.

«Помножив єси їхні радощі, веселощі побільшив єси. Вони радіють перед тобою, як радіють під час жнив, як веселяться, коли здобич паюють» (Іс. 9:2). Народ повинен примножитися. Саме це ми бачимо, починаючи від дня П’ятидесятниці, коли християнами стали та повірили в Бога не тільки потомки Авраама, але і погани, варвари та елліни. Сьогодні в будь-якому народі ми можемо знайти тих, хто істинно вірить у Бога  та в посланого Ним Ісуса Христа.

Це ж стосується і радості. Євангеліє постійно вказує на цю рису життя Христа, Його учнів та всього народу. Радіють ангели, пастухи та волхви. Славним ділам Ісуса радів народ, а учні раділи тим, що їм підкоряються духи. Сам Ісус пропонує радіти тому, що відкривається Царство Боже і перша Церква живе повнотою радості.

Причому Ісая підкреслює, що мова йде не тільки про духовну радість, це радість і земна, як буває радість  людей від великого врожаю, радість повноти життя. Сьогодні також радість відрізняє віруючих людей, від інших. «Ярмо бо розтрощиш, що над ним тяжіло, палицю на плечах у нього і тростину його посіпаки – як за часів Мідіяна. Бо все взуття піхотинця під час битви, всякий плащ, облитий кров’ю, піде на спалення, вогнем буде пожертий» (Іс. 9:3-4). Пришестя Месії будуть супроводжувати дві обставини: Месія викоренити гніт та знищить рабство людей. В Євангеліях ми бачимо, як Ісус звільняє людей, тих, хто повіри в Нього від рабства гріху, від залежності дияволу, від страхів і навіть від смерті. Друга обставина: Месія принесе мир. Із книги Діянь Апостолів та із Послань ми бачимо, як різні люди відкривали для себе те, що вони є братами у Христі Ісусі. Римлянин вважав себе братом грека, а єврей ставав братом для напівдикого варвара. Ми всі стаємо слугами Божими. Христос, справді, приніс мир, як про це говорить апостол Павло в ІІ розділі послання до Ефесян. Однак ми, християни, дуже швидко забули про цей дар миру та єдності. Вже  в Середньовіччі ми бачимо релігійні війни, намагання навернути невірних, а ХХ століття, взагалі, стало свідком страшних воєн між християнськими народами.

Пророцтво, яке проголосив Ісая, для свого втілення потребує великої праці. І не тільки Сам Месія Христос, але і ми, християни, кожен в свою міру. Провірити себе досить просто: якщо ми радіємо, що комусь стало тяжче жити, якщо ми у своєму серці маємо ворожість до інших і не зігріваємо його молитвою за інших, то ми тоді зовсім не на стороні Месії.

Якщо ж ми молимося за мир, не дозволяємо собі злословити на будь-кого, то тоді ми йдемо шляхом Христа. Так само ми можемо перевірити і тих, хто претендує стати політичними діверами народу, стати месією: чи ведуть вони до миру, чи сіють у серцях ворожнечу. Однак нам не слід надто довго затримуватися над аналізом людської поведінки. Якщо ми будемо дивитися тільки на себе, оцінювати власні сили, то в нас нічого не вийде. Проте, на щастя, в цьому всьому ми будемо не самі.

«Бо хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано; влада на плечах у нього; і дадуть йому ім’я: Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру» (Іс. 9:5). Ісая пророкує, яким буде майбутній Месія: чудесний порадник, тобто його мудрість буде надзвичайною, той, хто до Нього звернеться здобуде розуміння; сильний Бог, Ісая приписує Йому божественне походження і, відповідно, говорить про те, що Йому будуть поклонятися як Богу, крім того, проти Його сили не встоїть жодна земна сила; Отець довічний, про Ісуса апостол Павло в посланні до Євреїв говорить: «За останніх же оцих днів він говорив до нас через Сина, якого зробив спадкоємцем усього і яким створив віки» (Єв. 1:2), і минули, і теперішнє, і майбутнє – все в Його руках; Князь миру, з Ним на землю прийде мир і Він зможе дати мир тим, хто на Нього очікує.

Богослови можуть сказати, що ці імена відкривають нам Божественні атрибути: Його вічність, всевидючість, могутність.

«Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить» (Іс. 8:6). Пройшло вже більше, як дві тисячі років, а Царство Боже в серцях людей принесене Господом і Спасителем нашим Ісусом Христом продовжує розширятися. Воно вкінці стане явним для всіх і очевидним при Другому та славному Пришестю Господа Ісуса Христа.

Може виникнути питання: «Чому Ісуса не назвали Еммануїлом». Проте ім’я «Ісус», а по-єврейське «Ієшуа» означає «Бог – поміч чи Бог – спасіння».

Можливо Вас зацікавлять інші роздуми із циклу “Приготування до Різдва”

Про Царя Давида
Пророк Ісая
Непослух Адама та Єви
Людина – особливе творіння Бога
Роздуми по дорозі до Різдва
Віра Авраама

 

Схожі публікації:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com