Роздуми дорогою до Різдва
Другим уривком із Старого Завіту, що ми чуємо в Навечір’я Різдва, є уривок із книги Чисел (Чис. 24:2-3; 5-9; 17-18). Книга Чисел – це четверта книга у П’ятикнижжі Мойсея. Назва книги пояснюється тим, що в ній наведені різні рекомендації для єврейського народу, на неї дивляться як на збірку не надто впорядкованих законодавчих текстів та оповідань.
Про що ж говорить нам це читання?
Пройшовши впродовж 40 років мандрівкою Аравійською пустелею, чергуючи бунт із покаянням, Ізраїль наближається до Обіцяної Землі, досягнувши східного берега Мертвого моря. На своїй мандрівці вони досягнули володінь аморійського царя Сигона, котрого просили, щоб він пропустив їх. При цьому ізраїльтяни обіцяли, що вони мирно перейдуть, нікого не чіпаючи, проте цар Сигон зустрів їх, як ворогів. Тоді ізраїльтяни кинулись у битву, здолали його та знищили його царство. Подібна історія повторилась із васанським царем Огом. Коли ж ізраїльтяни підійшли до Єрихону, то Балак, місцевий цар, природньо налякався, він аж ніяк не був у захваті від таких сусідів, котрі стали табором біля його міста. Не хотячи вступати в прямий конфлікт, Балак вирішив поступити хитріше, він посилає своїх людей в Месопотамію до знаменитого на той час віщуна Валаама. Обіцяючи велику нагороду, Балак просив Валаама, щоб той прокляв Ізраїль. І це прокляття мало знищити Ізраїль, а сам Балак позбувся б небезпечних сусідів.
Та Валаам не зміг, всупереч Божій волі, проклясти вибраний народ, і замість проклять із його уст полились благословення. Дивлячись з гори на табір ізраїльтян, Валаам промовив: «Що за красні, Якове, намети в тебе, – Ізраїлю, твої оселі! Вони, немов луки, розкинулись, немов сади понад ріками, немов дуби, Господні садженці, немов оті кедри, що над водою» (Чис. 24:5-6).
Яку красу міг побачити Валаам у шатрах кочівників, котрі були добряче понищені часом та довгою мандрівкою під палючим сонцем? Чому він порівнює їх із цвітучим садами, дубами та кедрами, котрі ростуть біля водяних джерел? Напевне тому, що він відчував в таборі ізраїльтян присутність Господа.
Всі, хто слухали Валаама, зрозуміли, що він не проклинає, але, навпаки, благословляє ізраїльтян. Валаам благословляв той народ, з якого вийде в майбутньому Владика всіх. Між іншим, одні образи краси і сили змінювали одні одних, так він порівнював Ізраїля із носорогом. Древні про цю тварину знали, що він може ламати дерева та трощити каміння, що від удару носорога загине будь-який хижак чи слон, чи лев. Бог дасть таку силу своєму вибраному народові, що його будуть боятись всі вороги та всі сусіди. Від такого пророцтва цар Балак був не у захваті, тому наказав Валааму забиратись геть додому.
Валаам сказав, що піде та мусить перед цим сказати ще одне пророцтво: «Бачу його, та не під теперішню пору; дивлюся на нього, та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові поторощить, і розгромить всіх синів Сета» (Чис. 24:17). Він бачив вдалині віків, що від Якова засяє Зоря, а в Ізраїлі буде такий могутній цар, що переможе усіх царів.
Зоря від Якова – це прообраз Христа, що поєднав у Собі сяйво Отчої Слави та духовну владу над світом. Тому і читає Церква це пророцтво на свято Різдва, коли згадує сповнення цього та інших пророцтв. У цих словах Валаама ми бачимо вказівку на Самого Месію, явлення Котрого стане для цілого світу дороговказною зіркою для тих, хто шукають Царства Небесного.
Чого ж нас може навчити цей уривок із Святого Писання?
Найперше, цей уривок утверджує нас у першості планів Бога над планами людськими, злі наміри Балака зірвано, а сам Валаам може коритись тільки Божій волі.