Рани нашої душі

Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
Частина 8

Ось і промайнув Перший тиждень Великого Посту, в якому ми молились канон Андрея Критського та відлуння його слів доходить до нас… прислухаймось…

«Сповідаю Тобі, Спасе, гріхи, що вчинив,

душі і тіла мого рани,

бо їх заподіяли мені, мов розбійники

внутрішні убивчі помисли». (1 пісня Великого Канону)

У Євангелії від Луки читаємо: «Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого» (Лк. 10:30). Тут говориться про буденний випадок, котрий міг трапитись із будь-ким із сучасників Ісуса. Римський історик, географ та мандрівник Страбон (64 р. до Р.Х. – 24 р. по Р.Х.) писав: «у тих місцях всі гірські дороги займають розбійники, котрі утискають землеробів, котрі живуть на рівнинах».

Ця дорога із Єрусалиму до Єрихону пригадує нам дорогу нашого серця, за будь-яким поворотом на нас можуть чекати небезпеки та несподіванки. Хто може допомогти подорожньому, котрий попаде у руки розбійникам? Особливо, хто допоможе, якщо ці розбійники всередині нас самих, якщо ці розбійники вкоренились в нашому серці. Наше серце – це джерело наших думок як добрих, так і поганих, суєтних та лукавих. Дуже часто нам здається, що саме ці, останні, і є нашими друзями, бо вони дбають про наш відпочинок, наше здоров’я, їжу, тіло, про наш спокій.

Як часто ми можемо почути голос: «Ти змучений, не йди до церкви, відпочинь» чи «Сьогодні занадто холодно чи жарко, залишися й помолись вдома, для чого тобі іти в церкву». Як часто ми забуваємо, що церква – це, в першу чергу, зібрання людей і без нашої молитви ця спільна молитва є неповною.

Чи ці лихі думки не носять нам душевних ран, як розбійники фізичних, своїм жертвам? Зцілити ці душевні рани нам може тільки Благодать. Господь завжди готовий дати нам цю благодать, це зцілення, ось тільки б ми були готовими це прийняти, а найголовніше мали бажання прийняти допомогу від Ісуса.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.