Різдво – це не тільки історична подія. При всьому бажанні ми не зможемо побувати місці його спостерігачів: пастухів, мудреців, Йосипа та Марії. Та й історична дистанція не дає нам ані детальної інформації, ані емоційного переживання для його споглядання. Нам потрібно тільки визнати, що ми майже нічого не знаємо, що ж саме відбулося в ту далеку ніч, в Палестині. І все ж саме ця ніч стала пам’ятною та переломною.
Дефіцит історичної інформації не зменшує значення Різдва, а, навпаки, підтверджує його духовний та глибинний характер. Ця подія торкається, перш за все, внутрішньої сторони нашого життя. вона приносить світло, преображає та відновлює нашу особистість, а потім і навколишній світ.
Різдво – символ неочікуваних, незаслужених змін. Чекаємо-чекаємо, а ніяк не можемо дочекатися змін до кращого. Іноді можемо щось робити, але результат нульовий. А найчастіше просто піддаємося депресії та пливемо за течією. Ми просто існуємо: живі та напівмертві. І ось раптом спалахує Зірка, і в цьому спалаху життя здобуває новий сенс. Якщо б не зішестя Бога до нас, якщо б не Воплочення, якщо б не Народження Бога в людському тілі, людство і дальше блукало б у пітьмі, без жодної надії.
Різдво нагадує про цю чудесну, Божественну правду життя – ми не покинуті, ми не самотні, з нами Бог. Тільки воплочений Бог приносить зміни, бо самі ми не здатні ні на що. Ми можемо тільки змінити меню святкового столу, оздоблення дому, свій одяг, рахунок в банку, але не своє життя, не самих себе.
Різдво говорить нам не тільки про Бога, але і про людину; не тільки про Воплочення Бога, але і про обоження людини. Христос міг родитися хоча тисячу раз у Вифлеємі, але, якщо Він не народиться в тобі, то ти помер навічно. І саме в цьому і є сенс Різдва – це наш особистий празник, празник кожного із нас.