Роль пастухів у Різдвяну ніч

Більш як 2000 років тому в холодну темну ніч відбулася надзвичайна подія: однієї особливої ночі народився Ісус Христос. І Ангели поспішають сповістити цю радісну новину, але кого? Пастухів! Бог ніколи не нехтує і не опускає пастухів. Це ми також простежуємо в історії Давида та Мойсея: вони також пасли овець, коли все їхнє подальше життя перемінилося.

«Пастух» із грецької мови «пімін», що означає «пастух, наглядач, котрому довірили про когось чи про щось клопотатися».

Господь обирає пастухів і таким чином показує кожному із нас, що Він кличе першими тільки тих, кому довіряє турботу про інших. Господь розкриває нам важливі речі про них, й показує, що вони відгукнулися і пробудилися до прийняття історичної події, котра перемінить подальший хід подій і людських життів.

Пастухи завжди на сторожі. «Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар» (Лк. 2:8). Їхнє життя було таким одноманітним, вони не мали жодного уявлення, що повинно відбутися і, що їхня роль оспівуватиметься впродовж усіх часів. Чому вони стали такими особливими, чому саме їх обирає Господь? Бог знав, що вони будуть послушними, що вони справляться зі своїм посланництвом. Це не були звичайні пастухи. Це були пастухи із Близького Сходу. Їхня місія полягала в тому, щоби оберігати своє стадо овець від ворогів, котрі час від часу намагалися напасти на тварин. Пастухи захищали й лікували ранених та хворих овець, відшукували тих, котрі відбивалися від отари, рятували тих, котрі потрапили в капкан чи провалилися в провалля. Таким чином вони любили своїх тварин, розділяли з ними своє життя, тому заслужили на Божу довіру.

Пастухи усвідомили, що прийшов час для їхньої місії. Вони пробудилися від одноманітності свого життя й відкрилися до прийняття нового світу і благої новини. «І коли ангели знялись від них на небо, пастухи один до одного заговорили: «Ходім лишень до Вифлеєму та подивімся на ту подію, що Господь об’явив нам» (Лк. 2:15). Дорогою до Вифлеєму вони спілкувалися поміж собою і не могли стримати свого хвилювання й піднесення, бо їх відвідав Господь. Можливо, вони квапилися і навіть бігли, щоби побачити Немовля; можливо, навіть плакали: щоби вони не робили вони стали тими першими євангелистами. Бог вибирає простих, щоби завести в глухий кут мудрих. Він вибрав захисників й сторожів ягнят. І ці пастухи отримали першу у житті важливу місію: знайти найголовнішого Пастиря. «І пішли вони притьмом і знайшли Марію, Йосифа й Дитятко, що лежало в яслах. Побачивши Його, вони розповіли, що їм було сказано про це Хлоп’ятко; і всі, хто чув їх, дивувались тому, що пастухи їм оповідали» (Лк. 2:16-18).

Коли прийшли пастухи, все наповнилося радістю. «А пастухи повернулися, прославляючи й хвалячи Бога за все, що чули й бачили, так, як їм було сказано» (Лк. 2:20). Коли пастухи увійшли  у стаєнку, коли побачили в яслах маленьке Хлоп’ятко, то все навколо набуло нового змісту. Та й сама Марія відчувала, що все буде добре. «Марія ж пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк. 2:19). Саме ці пастухи принесли із собою радість та добро. Бог відкрив Себе через них. Він і тепер шукає пастухів, через яких зможе Себе відкрити сьогодні.

Він закликає нас прокинутися і стати тими покірними пастухами. В цей час різдвяних свят дозвольмо Богу використати нас як голос життя, мудрості, розради, підтримки для інших людей, вказуючи їх на істинного і великого Пастиря, Господа нашого Ісуса Христа.

Зображення ілюстративне, із сайту: Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *