Проповідь на свято Преображення Ісуса Христа
Сьогодні ми згадуємо подію Господнього Преображення на горі Тавор. І бачимо, що Ісус бере із Собою вибраних учнів: Петра, Якова та Івана. «І преобразився перед ними: обличчя Його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло. І ось з’явилися їм Мойсей та Ілля і з ним розмовляли» (Мт. 17:2-3).
Та цій події передувала важка розмова Ісуса зі Своїми учнями, що Йому належить постраждати у Єрусалимі та прийняти смерть від рук первосвящеників, старійшин та книжників. Ці слова Ісуса були для апостолів несподіванкою та викликали великий смуток. Апостоли ніколи не забували той момент Преображення. І навіть багато років після цієї події апостол Петро мав дуже яскраві спогади про ці миті. «…коли до нього прийшов такий голос від величної слави: «Це мій син любий, якого я вподобав». І цей голос ми чули, як сходив з неба, коли ми були з ним на святій горі» (ІІ Петр. 1:17-18). Як бачимо, апостол Петро зберігав пам’ять про цю подію до кінця своїх днів.
Ісус завжди так чинив зі Своїми учнями: серед великих випробувань Він давав їм розраду, необхідну для того, щоби іти дальше. Цей блиск божественної слави привів апостолів у стан блаженства. Це і стало причиною слів Петра: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі» (Мт. 17:4). Апостол Петро, немов би хотів зупинити цю мить. Він, напевно, до кінця не розумів, що говорить, бо не усвідомлював, що має значення не те, в якому місці ми перебуваємо, але має значення скрізь і всюди побачити Ісуса, побачити Його у будь-якій ситуації, у якій ми знаходимося. Якщо ми перебуваємо з Ісусом, то неважливо, де ми знаходимося. Найважливіше – це бачити Його та бути з Ним. Якщо ми будемо біля Ісуса, то так само ми будемо близькими з іншими людьми і відчуватимемо щастя незалежно від місця та ситуації, в якій перебуваємо.
Святий Беда Превелебний, коментуючи цей євангельський уривок, говорив такі слова: «Господь у Своєму милосердю дозволив Петру, Якову та Івану на коротку мить втішатися спогляданням блаженства, яке буде тривати вічно, щоби таким чином підготувати їх до майбутніх випробувань. Без сумніву, спогади про Тавор підтримували апостолів у багатьох важких ситуаціях їхнього життя».
Життя людини – це прагнення до неба. Воно супроводжує нас на тернистій та важкій дорозі, де нам іноді приходиться іти проти течії й боротися із власними ворогами та з тими, котрі перебувають поруч з нами. Проте Господь прагне розрадити нас, даючи нам надію отримати вічне небесне блаженство. Особливо у найважчі миті, у часи спокус, згадуймо про любов, котра очікує нас на небесах та намагаймося у собі плекати чесноту надії. У будь-яких обставинах нашого життя маємо мати надію, що з допомогою Божої благодаті ми подолаємо усе і, як нагороду від Господа за добрі діла, отримаємо небесні блага.
Євангелист Марко, говорячи про подію Преображення, зазначав: «І наступила хмара й отінила їх, а з хмари пролунав голос: «Це Син мій возлюблений, слухайтесь його!» (Мр. 9:7). І це пригадує нам іншу хмару, котра була знаком присутності Господа і Старому Завіті: «Тоді хмара вкрила намет зборів, і слава Господня сповнила храмину» (Вих. 40:34). Ця хмара вказує на присутність Бога.
«Господь сказав Мойсеєві: «Ось я прийду до тебе в густій хмарі, щоб народ чув, як розмовлятиму з тобою, та щоб вірив тобі довіку». І переповідав Мойсей слова народу Господеві» (Вих. 19:9). Пізніше та ж хмара отінила Ісуса на Таворській горі і з неї пролунав могутній голос Господа: «Це мій син любий, якого я вподобав». Бог Отець звертається через Ісуса Христа до усіх людей та усіх народів. Його голос звучить у кожну конкретну епоху за посередництвом Церкви.
«Підвівши свої очі, вони не бачили нікого крім самого Ісуса» (Мт. 17:8). Вже не було ні Іллі, ні Мойсея. Учні бачили тільки одного Ісуса, Того, Котрого вони знали, Того, котрий міг бути голодним, втомленим, Того, Кого вони часами не змогли зрозуміти. Після Преображення вони знову бачили Ісуса без жодних ознак слави, саме таким вони звикли були бачити Його у повсякденному житті.
Ми повинні навчитися зустрічати Ісуса у щоденному нашому життя: на роботі, на вулиці, серед людей, котрі нас оточують, у Таїнстві Покаяння, а найголовніше у Пресвятій Євхаристії, у котрій Він присутній істинно та реально. Ми повинні навчитися відкривати Господа у звичайних подіях та ситуаціях, у нашому щоденному житті, але при цьому маємо уникати спокуси бачити Його у якихось надприродних появах.
Ми не повинні забувати, що Ісус, з Котрим на Таворській горі були три Його вибрані учні, є Тим Самим Ісусом, Котрий кожен день перебуває поруч із нами. Коли Бог дає нам благодать відчути Його присутність Він прагне, щоби ми розмовляли з Ним, як зі своїм найкращим другом. Розказуймо Йому про усе, що тяготить нашу душу, що її ятрить, що хвилює. Він прагне показати нам, що завжди перебуває поруч. Проте нам слід пам’ятати, що «очі Господні на праведних; вуха його – на їхній заклик» (Пс. 34:16).
Чи не було б наше життя іншим, якщо б ми частіше згадували про присутність Бога у нашому щоденному житті? Якщо б ми намагалися говорити більше молитовним прохань? Чинити більше діл любові та милосердя? В одному іспиті совісті є такі слова: «Чи було таке, що впродовж години я не звертався до мого Бога? Чи говорив я з Ним як люблячий син чи донька?». От, що-що, а це зробити під силу кожному із нас.