Прагнення нескінченного
Чи бувало у нас таке внутрішнє відчуття, що цього земного життя замало? Є щось таке, незнайоме та таємне, до чого ми прагнемо, до чого ми тягнемося, чого нам так бракує і чим ми намагаємося заволодіти?
Святий Августин описує цей стан у своїй «Сповіді»: «Ти створив нас для Себе, о Господи, і наше серце не зазнає спокою, допоки не спочине в Тобі».
І ми, грішні та немічні, намагаємося заповнити цю глибину відсутності Бога різноманітними речами. Хтось, почувши про закриття магазину, намагається задарма купити нову техніку чи гаджет, думаючи, що після цього стане щасливим. Інший, почувши про вихід нового автомобіля, прагне його придбати, на заздрість усім. Ще інший шукає розради у сексуальних стосунках поза шлюбом, а хтось прагне заповнити цю повноту безперервною гонитвою за зовнішніми благами. Отримавши усе, чого прагнемо, ми розуміємо, що ані зміна життєвої рутини, ані зміна чоловіка чи дружини, ані матеріальні блага — жодні зміни не здатні втамувати наше нескінченне прагнення Бога. І тільки тоді, коли ми зможемо перемінити, оновити та наповнити своє серце Божою любов’ю, ми зможемо піднятися над своїм немічним та беззмістовним життям та відчути себе щасливим.
Пресвяте Серце Ісуса та духовна трансплантація
У Старому Завіті ми зустрічаємо згадку про Боже Серце аж 26 разів. Воно розглядається як орган Його волі, мірило, за яким оцінюється людина. Боже Серце сумує через гріховність людини, тому Він посилає Потоп, щоб очистити землю і почати все спочатку. Але милосердя Божого Серця спонукає Його дати обітницю більше ніколи не повторювати такого винищення.
Пресвяте Серце Ісуса. Саме це Найсвятіше Серце було пробите за наші гріхи — за мій і твій гріх, за ваш гріх — розбите через наші беззаконня. І саме з цього Серця на землю пролилася дорогоцінна Кров Ісуса. Ця сама Кров, під видами хліба й вина, проливається для прощення наших гріхів щоразу, коли на вівтарі ми звершуємо цю Євхаристію, цю Безкровну Жертву.
І сьогодні, як ніколи, ми потребуємо цього Серця, а для цього ми маємо дозволити Йому бути пересадженим у наше власне єство. Нам потрібно просити Бога про духовну трансплантацію серця. Це можливе тільки тоді, коли:
- По-перше, перемінене серце змінить наше внутрішнє налаштування та ставлення до життя. Ми почнемо бажати того, чого прагне Бог, і сумувати через те, через що сумує Він. Ми бажатимемо миру, справедливості та змінимо власну поведінку на краще. Якщо ми колись списували на іспитах, обманювали чи затримували платню своїм робітникам, ми відшкодуємо збитки та висповідаємо ці гріхи. Якщо ми чинили перелюб, блуд, гріхи проти чистоти, контрацепції чи навіть аборту, ми визнаємо свої гріхи у Сповіді й виправимо своє життя. Якщо ми обрали гріховний спосіб життя, ми повернемося до Бога і волатимемо про допомогу, щоб зцілитися.
- По-друге, життєдайна Кров Бога потече нашими духовними венами та артеріями, завдяки чому ми отримаємо силу чинити добро і поширювати Благу Звістку Христа своїми словами та вчинками.
- Ми почнемо ставитися до кожного так, як ставився Ісус. Наші серця переповняться співчуттям до людських слабкостей — до наших власних і до чужих немочей — та готовністю прощати. Ми будемо щиро любити грішника, водночас ненавидячи сам гріх. Ми будемо молитися за навернення усіх байдужих, жорстоких, закам’янілих сердець. Ми любитимемо й прийматимемо їх як своїх ближніх, і робитимемо усе залежне від нас, щоб допомогти їм відвернутися від гріхів та піти за Христом.
Коли наші серця стануть живим відбитком Серця Христового, ми відчуємо Божественне співчуття і підкоримося Божественному задуму. Ми працюватимемо в режимі 24/7 задля здійснення цього спасительного плану. І тоді, як обіцяв святий Павло, наш дух буде по-справжньому живим для праведності — живим навіки. Амінь.
