Днесь Бог на землю прийшов

У богослужбових піснеспівах Різдва Христового Церква називає події, які згадуються в цей святий день, великою таємницею, явленою Богом людству, бо «днесь Бог на землю сходить, щоб людина зійшла на Небеса».

Якби Ісус Христос не був на землі, то жодна людина не могла б ввійти в Царство Небесне.

Преподобний Єфрем Сирін, святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий, Григорій Ніський, Амвросій Медіоланський та інші Отці і Учителі Церкви називають Різдво Христове великим, найрадіснішим, найчеснішим і найважливішим святом. Пришестя у світ Христа Спасителя уподібнюється ними до сяйва Божественного Світла, яке просвічує все творіння.

«Христос рождається, щоб підняти і відновити занепалий образ», – оспівує Свята Церква. Після гріхопадіння праотця Адама важке і безрадісне було життя їх нащадків у світі. Довго і болісно приготовлявся світ до того, щоб прийняти Сина Божого. Проходили століття і тисячоліття. Весь світ, древній і старий, тужив, сумував і знемагав, завмерши в тривожному очікуванні. І люди уважно прислухалися, вдивлялися на знаки із небес, відчували, що ось-ось має настати і сповнитися те, що їм було давно обіцяно.

Юдеї, завойовані чужинцями-римлянами, переживали крах земних надій і нетерпляче квапили Боже пришестя на підставі стародавніх пророцтв. А язичники волали до невідомого їм Бога, страждаючи від безвір’я і всезагальної розбещеності.

Патріарх Яків пророкував, що Спаситель прийде тоді, коли царський скіпетр відбереться від нащадків коліна Юди. Святий пророк Даниїл передбачив, що Царство Месії настане після виходу повеління про відновлення Єрусалиму (через 490 років), в період панування могутнього язичницького царства, яке буде міцним, як залізо. І ось, справді, Юдея підпала під панування могутньої Римської імперії, а скіпетр перейшов до царя Ірода, ідумеянина за походженням. Люди чекали чудес і знамень. Їм хотілося земного торжества, вони сподівалися, що прийде Месія, і тоді над усіма народами землі піднесеться царство обраного Богом народу.

Сталося щось несподіване, абсолютно неможливе, яке повністю випадає із природного ходу речей. Божественна любов увійшла в світ в образі новонародженого Немовляти, з усією Його крихкістю, беззахисністю. Він просто народився, як народжуються всі діти. Втім, народився Він в обставинах надзвичайних. Навіть найбідніші люди тодішньої Палестини не народжували своїх дітей в загоні для худоби.

Кесар Август звелів зробити по всій землі перепис. Едикт про перепис вийшов в 746 році від заснування Риму, але в Юдеї перепис почався приблизно в 750 році, в останні роки царювання Ірода, прозваного Великим. Йосип був з роду Давидового. Тому Пресвята Богородиця з Праведним Йосипом повинні були проходити перепис у Вифлеємі, званому Давидовим містом, – в ньому колись народився цар Давид. Влада людська у всі часи однакова. Вона спішить видавати укази і не надто турбується про те, чи легко підданим їх виконати. Божа Матір мала ось-ось народити Сина, а довелося терміново і невідкладно пускатися в неблизький шлях з Назарету, де вони жили, до Вифлеєму.

Не знайшлося подорожнім місця у Вифлеємі, він був переповнений гостями, що з’їхалися в рідне місто заради перепису. І ось, у печері, куди заганяли худобу, у вкрай принизливій обстановці довелося народитися Христу. Преподобний Максим Ісповідник бачить у Різдві «таїнство ще більш незбагненне, ніж всяке інше». У цьому беззахисному, яке потребує любові і турботи, Дитятку таїться вся повнота невидимого, незбагненного Бога. Колись, у дні створення світу, Бог вручив людині землю з її травами і деревами, з її птахами і тваринами, у всій її красі і привабливості. Тепер же, в Новому Завіті, Він вручає людям Самого Себе.

Зі страхом і благоговінням стоїмо ми перед незбагненною таємницею нашого спасіння. Той, Хто тримає все в Своїй руці і прославляється невпинно ангельськими чинами, народжується на землі як звичайне Немовля, в печері, непридатній для життя, показуючи і подаючи усім нам приклад любові і смиренності.

Хто ж поспішає вклонитися «народженому на землі Слову»? Кілька нікому невідомих пастухів. Зовсім не гордовитим знавцям Священного Писання, не гордовитій знаті, а цій майже дитячій простоті довірив Бог Свою таємницю. Прийшли поклонитися Христу і три волхви, їх називали і царями. З невідомої країни вирушили вони в далеку мандрівку за закликом Божим, не шукаючи для себе ні вигоди, ні слави, ні почестей. В Єрусалимі постаралися вони довідатися, де має народитися Месія. Ніхто з юдеїв і не подумав приєднатися до них, і весь свій шлях до Вифлеємської печери вони мандрували втрьох у побожному мовчанні.

Древнє передання зберегло їх імена – Каспар, Мелхіор і Валтасар.

Немовля оточували ангели, і тому темна та неприбрана печера уподібнилася до прекрасного сяючого неба. Біля ясел, за переказами, стояли віл і осел. На віслюку Божа Матір їхала з Назарету до Вифлеєму. А вола привів праведний Йосип, щоб, продавши його, заплатити належну данину цареві, а також купити все потрібне для сімейства. Безсловесні тварини зігрівали своїм теплим подихом Сина Божого. Зимова ніч була холодна і вогка.

«Коли б я не подивився на місце, де народився мій Спаситель, – завжди маю з Ним у душі солодку розмову. «Господи Ісусе», – кажу я, – як незатишно було Тобі лежати там, у Твоїх яслах, заради мого спасіння!» – Писав блаженний Єронім, знаменитий учитель Церкви, який жив у Палестині в IV столітті по Різдві Христовому і переводив Святе Письмо на латинську мову. «Що повинен я віддати Тобі за це? – І мені здавалося, ніби Немовля відповідає мені: «Нічого я не бажаю, співай тільки: Слава во вишніх Богу».

Єронім продовжував: «Ах, що ж я дам Тобі? Я віддав би Тобі все, що маю». Але Він відповідав: «І Небо Моє, і Земля Моя. Я не потребую нічого. Віддай все це бідним людям, і Я від вас це прийму, так, як би це було зроблено для Мене». І продовжував Блаженний: «Охоче я це зроблю, але що я віддав би Тобі Самому?» Відповідало Немовля: «Якщо ти такий щедрий, то дай Мені твої гріхи і твою зіпсовану совість, і твоє засудження інших людей. А Я візьму їх на Свої рамена». І заплакав тоді святий Єронім.

Дні перед Різдвом Христовим – дні виправлення, покаяння в гріхах. Небо повинно знову з’єднатися з землею. Недарма в ці холодні зимові дні згадує Церква найбільших своїх подвижників і відлюдників. Свято вірив народ, що в Різдвяні дні Ангели безперестанку співають «Амінь», тобто «воістину», у відповідь на благі прохання Божих людей, які возносяться до неба.

Бог зійшов на землю саме для того, щоб людину звести на небо. Людино, де ти? Як ти глибоко заснула! У яку ти темряву добровільно сама зайшла? Пробудися, вийди на світ Божий, пізнай своє божественне благородство, покайся і з’єднайся з Богом, Він поведе тебе на небо.

Чи збереглася і понині в людях невимоглива простота і мудра скромність євангельських пастухів, чи знайдуться сьогодні волхви, готові, не дивлячись на всі труднощі, простувати, куди веде Боже Одкровення, щоб вкінці шляху приклонитися перед Істиною?

Преподобний Єфрем Сирін, звертаючись зі смиренним проханням до Господа в день Святого Різдва, волає до Нього: «Прийми нині голос молитви нашої і про що молимо словом, зроби ділом!»

Волхви принесли новонародженому Спасителеві дари – золото, ладан і смирну.

Принесімо ж і ми Господеві наші духовні дари: золото віри, запашну любов до Бога і ближніх, щиру молитву і наше життя із добрими справами, повних віри і любові. І тоді відкриється нам Господь, як відкрився Він волхвам і пастухам в ту благословенну тиху ніч. І з душевним тріумфуванням вознесімо разом з Ангелами Різдвяну пісню: «Cлaва во вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.