«Тоді слава Господня з’явиться, і всі творіння узрять її разом, бо так прорекли уста Господні» (Іс. 40:5).
В древні часи Господь обіцяє з’явитися у всій Своїй славі. Люди чули – і забули. Проте Господь не забув Свого слова. Господь приходить у цей світ саме тоді, коли Він найбільш потрібен. Він приходить тоді, коли гріх у світі наскільки поширився, що його ніхто вже не може контролювати. Христос приходить в смиренні та послусі. Коли на Йордані стояли пророк та Творець, пророк був більш помітним, аніж смиренний та тихий Ісус. За двома тяжкими завісами приховує Господь Свою велич та славу: за людським тілом та за смиренням. Одягнений в людське тіло та правдиве смирення, Господь приходить із Галилеї на Йордан до Івана, щоби від нього хреститися.
Кожну мить Свого земного життя: від Різдва у вертепі до розп’яття на хресті, Ісус Христос показує людям правдиве смирення та послуг. Так само це Він показує і під час Свого хрещення на Йордані.
Іван був героєм дня. Христа ніхто не знав. Грішні люди сприймати Івана більшим за Ісуса. До Івана приходив народ звідусіль, простаки і вчені, бідні і багаті. Іван відразу кидався в очі не тільки своєю зовнішністю, пустинним та посницьким життям, але і своїми дивними закликами. Люди прагнули зустрітися з Іваном не тільки з огляду своєї гріховності чи із прагнення покаяння, але із цікавості, щоби побачити та почути незвичну людину.
Христос, навпаки, не викликає цікавості. В людському натовпі Він повільно крокує на Йордан. Він зовсім нічим не відрізняється від людей, не викликає ані захоплення, ані зацікавлення. Його вигляд не такий незвичайний, як вигляд Івана, Його одяг не такий дивовижний, Його життя не таке суворе та постницьке.
Він губиться в людській масі. Ця маса йде разом з Ним із Галилеї на Йордан, ці люди їли і пили з Ним, розмовляли та жалілися Йому, як з будь-якою людиною із цього натовпу.
Пророк Ісая підкреслює: «Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому» (Іс. 53:2).
Проте серед цього натовпу, який зібрався на Йордані, була одна-єдина людина, котра впізнала Христа. Це був сам Іван Хреститель. Засяяли очі суворого пустинника, замовкли на мить громоподібні уста, забув Іван про весь натовп, який знаходився біля води, і тільки, вказуючи на Ісуса, зворушено промовив: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1:29).
«Агнець Божий» – цими словами Предтеча відкриває смирення та послух Ісуса Христа. Він смиренний, як агнець, Він послушний, як агнець. Він смиренний перед Богом і послушний Богу. Як агнець, Він ступає тихо та смиренно. І, як агнець, Ісус іде туди, куди Його провадить Небесний Отець: на різдво у вертепі, на хрещення в Йордані, на розп’яття на хресті – завжди з готовністю та відданістю.
До слів «Агнець Божий» Іван додає наступне: «який світу гріх забирає». Своєю любов’ю та Своєю жертвою Ісус бере людські гріхи. Своєю любов’ю Христос сходить у світ, беручи на Себе немічне людське тіло. Він терпів голод та спрагу, втому та різноманітні болі, як і всі люди. Він повинен був рости повільно, як і всі народжені люди, протягом 30 років, перш ніж розпочати Своє служіння. Він приймає обрізання, хрещення, ходить на молитву в Храм, платить податок кесарю. Всі закони після первородного гріха Він бере на Себе та виконує їх. Тому Іван додає: «який світу гріх забирає», тобто Він бере на Себе добровільно виконання всіх законів. Він приносить Себе в жертву за гріхи світу добровільним розп’яттям на хресті. Як Агнець, Він проливає Свою невинну кров за гріхи багатьох людей. На хресті Він показує весь жах людських гріхів та всю велич Божої любові.
Перед подією хрещення Господнього, Іван Предтеча розуміє свою немічність, тому прагне протестувати проти цього: «Мені самому треба христитися в тебе, а ти приходиш до мене?» (Мт. 3:14). Іван пізнає Христа, проте не пізнає Його плану спасіння. Іван здійснює над грішниками хрещення покаяння. Проте до нього приходить Безгрішний, в якому немає жодної плями гріха. Приєднавшись до грішних людей, безгрішний Христос вимагає від Івана виконати призначене: хрестити Його в ріці. Спротив Іван зрозумілий смертним людям. Як страшно було Івану класти на голову Ісуса свою руку, на голову Творця та Спасителя.
Проте Христос досить швидко закінчує цю бесіду з Іваном: «Залиш це тепер, так бо личить нам здійснити всяку правду» (Мт. 3:15). Христос хреститься не для того, щоби очистити Себе, але для того, щоби символічно втопити стару грішну людину.
Коли Христос приймає хрещення на Йордані, то ця подія супроводжується дивними явищами природи: вода в річці Йордан зупинилася, море відступило назад. «Море побачило те й кинулось тікати, Йордан назад повернувся. Гори, мов барани, скакали, горби – немов ягнята» (Пс. 114:3-4). Потім небо відкрилося і присутні почули голос Небесного Отця, бачили Духа Святого, який спускався у вигляді голуба.
«А охристившись, Ісус зараз же вийшов з води. І ось розкрилось йому небо, і він побачив Духа Божого, який спускався, мов голуб, і зійшов на нього. І голос пролунав з неба: «Це Син мій любий, що його я вподобав» (Мт. 3:16-17).
Святий Дух сходить на Христа, коли Він вийшов із води, щоби показати нам, що тільки на людину, яка народилася духовно, померла для гріха, ожила для Бога може зійти Святий Дух. Надзвичайна подія Хрещення Ісуса: не з’являються ані ангели, ані пророки, а Сама Пресвята Трійця: Отець, Син і Дух Святий. Отець у вигляді голосу з небес, Дух у вигляді голуба, Син як нова та досконала Людина.
Саме під час Хрещення Ісус вперше постає перед народом Ізраїля. Саме після Богоявлення у Нього з’являться перші учні, за Ним підуть апостоли: Андрій, Симон (Петро), Филип, Натанаїл.
Саме після Хрещення Спаситель відійде в пустиню на сорок днів, де буде спокушуваний дияволом. Відомо, що диявол тричі буде випробовувати Христа: багатством, славою, владою. Проте Спаситель відкидає ці спокуси. Вдалині від людей, в пості та молитві, Він прагне підготуватися до Своєї місії.
Саме після Хрещення розпочинається служіння Господа Ісуса, ця велика справа, заради якої Він з’явився серед людей.