Єфрем Сирін та його покаянна молитва

Словами молитви святого Єфрема Сиріна ми просимо про те, щоб Бог дарував нам Духа ціломудрія, смиренномудрія, терпеливості і любові. Зупинимося на кожному з цих понять, в яких християнський духовний досвід спрадавна бачить першооснову і джерело добра.

“Духа ціломудрія…”

Дух ціломудрія. Слово «ціломудріє» – одне з найглибших, найпрекрасніших слів у людській мові. Для переважної більшості воно означає виключно статеву чистоту, стало протилежністю статевої розбещеності, розпусти. Але початковий сенс слова «ціломудріє» набагато ширший і глибший. Це слово складається із двох понятть, з’єднаних воєдино: «цілісність» і «мудрість» – «ціломудріє». Можна сказати без жодного перебільшення, що слово «ціломудріє» – одне із найбільших християнських слів, тому що в ньому виражене щось найголовніше, найістотніше. В ньому виражене розуміння, досвід добра, добре, праведне і справжнє життя, яке є цілісним, і тому мудрим. Цілісність – це те, що протистоїть злу, яке завжди несе розпад, поділ, розкладання початкової цілісності, і тому завжди відходить від мудрості. Тому дух здорового розуму – це та цілісність, поза якою ніщо інше неможливе. Це повернення до життя, це радість знову знайденої цілісності, тобто миру і гармонії душі, розуму, серця, тіла, радість мудрості, радість «ціломудрія».

“Духа ціломудрія, смиренномудрія…”

За ціломудрієм слідує «смиренномудрість». І знову, зауважимо, не просто «смирення», а «смиренномудрість», бо й слово смиренність, як і ціломудріє, можна розуміти по-різному. Воно може мати різні пояснення, може виражати презирство людини до самої себе. «Я – маленька, погана, слабенька…». Ні, все це самоприниження, і воно нічого спільного не має з християнським смиренням. Християнське смирення вкорінене у свідомості, у відчутті нескінченної глибини життя, це смирення від трепету, від мудрості, від осягнення, це смирення – від Бога. Занепала людина відчуває постійну потребу в гордості, самовивищенні, самоствердженні, бо це як щільна димова завіса, яка приховує від інших людей та й від неї самої її недоліки. Справжнє добро, справжня мудрість, справжнє життя – для них гординя не потрібна, бо вони нічого не приховують, і тому вони смиренні. Христос, Син Божий, каже: «…навчіться від Мене, бо Я лагідний і сумирний серцем…» (Мт. 11,29). І тому так само, як в ціломудрії, в смиренні розкривається, сяє, перемагає справжня мудрість: смиренномудрість…

“Духа ціломудрія, смиренномудрія, терпеливості…”

За ціломудрієм і смиренномудрієм – дух терпеливості. Чому так високо ставить його християнство, в чому чеснота терпіння? Терпіння – це прояв віри, довіри, любові, це терпіння – якраз протилежне тому, в якому людина ніби махнула рукою на все і говорить: «Залишається тільки терпіти». Ні, терпіння – це, перш за все, сам Бог, який «не махнув на нас рукою», але продовжує вірити нам, вірити в нас, і тому терпіння наше – також тільки від віри, бо добро сильніше зла, любов сильніше ненависті, і, нарешті, життя сильніше смерті… Ось про цю Божественну чесноту, про цей Божественний дар терпіння ми і молимося.

“Духа ціломудрія, смиренномудрія, терпеливості і любові…”

Останній дар – останнє прохання – «дух любові даруй мені, рабу твоєму». По суті, вся молитва підводить нас до цього прохання. Адже, якщо ми просимо про звільнення від млявості, недбайливості, владолюбства й пустослів’я – то все це є перешкодою любові, це те, що не пускає любов в наше серце. А ціломудріє, смиренномудріє, терпеливість – це основа, це коріння, це проростання любові. І тому, коли, нарешті, падає нам ніби з самого неба це слово любов, ми вже знаємо, що любов не тільки від Бога, але любов – це сам Бог, що вступає в наше серце, очищене, прикрашене ціломудрієм, смиренномудрієм і терпеливістю, готове до того, щоб стати храмом, присутністю, світлом Божої любові, її всеперемагаючої сили.

Вимовляєш слово «смиренномудрість» – і відразу відчуваєш, до якої міри чуже воно нашій сучасності. Яка там смиренномудрість, яке там смирення, коли все теперішнє життя побудоване на одному суцільному самозамилуванні і самовихвалянні, на пафосі зовнішньої сили, величі, могутності і так далі. Цей дух самовихваляння пронизує собою не тільки політичне і державне життя, але й особисте, професійне, громадське, тобто буквально всі прояви життя.

Ми вчимо дітей чимось пишатися, але рідко себе і їх закликаємо до смирення. Більш того, одним з головних звинувачень, яке постійно висувають безбожники, є якраз звинувачення в тому, що релігія вчить смиренності і закликає до неї як до головної християнської чесноти. Релігія – за твердженням безбожників – проповідує рабство, покірність, принижує і применшує людину і її гідність, бо вона вся побудована на смиренності. Але дивно, у всіх цих звинуваченнях ніхто і ніколи не пояснює – що ж таке смиренність? Чого вчить християнство, коли говорить про смирення? Чому, та в якому сенсі смирення принижує людину?

Що ж таке християнське смирення? Перш за все, це, звичайно, почуття правди, і правди, в першу чергу, – про самого себе. Правда ж ніколи не принижує і не применшує, а підносить і очищає. Смирення, далі, є чесність у правді. Це – відмова від усякого прикрашення самого себе. Смирення – це, нарешті, знання свого місця, своїх можливостей та обмежень, це мужнє сприйняття себе таким, який я є… Ось чому, подібно ціломудрію, смиренність є початок мудрості, і ми просимо в молитві дарування нам смиренномудрості. Тільки той, хто не бреше, не перебільшує, не хоче «здаватися», замість того, щоб «бути», а спокійно, тверезо і мужньо приймає і робить свою справу, тільки той володіє мудрістю. І, звичайно, з цієї точки зору християнство, проповідуючи смиренність, не применшує, а підносить і головне – поважає людину. Бо тільки той потребує самовихваляння, кому не вистачає чогось, тільки слабкий постійно вихваляється своєю силою. Там, де є свобода – там не потрібна пропаганда, де є справжня сила – там не потрібні загрози, де є справжня краса – там не потрібна «убога розкіш». І тому смиренномудрість – це те, чого так не вистачає сучасному світу і сучасній людині.

За смиренномудрієм в молитві святого Єфрема Сиріна слідує терпеливість. І знову ми натрапляємо тут на одне з головних звинувачень проти релігії. Проповідуючи терпіння, вона підриває в людині здатність до протесту, до боротьби, до захисту своїх прав, до прагнення до кращого, більш справедливого світу. Тут знову краще всього звернутися до Христа. Так, Він вчить терпінню – «Вашим терпінням ви спасете душі свої» (Лк. 21,19). Але те, що Христос називає терпінням, так само далеке від карикатури на терпіння в безбожних брошурах, як християнська любов до ближнього – від тієї любові до дальнього і безособовому колективу, в ім’я якого мільйони людей сьогодні позбавлені свободи. В основі християнського терпіння лежить зовсім не байдужість до зла, а, як це не дивно звучить, – дуже активне почуття довіри до людини. Скільки б людина не падала, не зраджувала, християнство закликає нас вірити, що це – не зло, не падіння – сутність людини. Воно вірить, що людина завжди може піднятися, повернутися до своєї світлої сутності…

Зрештою, терпіння – це віра в силу добра. І, нарешті, ми просимо в молитві святого Єфрема Сиріна – духа любові. Любов – це завершальний акорд молитви. Адже, любов – це одночасно і прихований двигун нашого життя, і основна його мета. Всі нею живуть, всі до неї спрямовані, і через неї ми дізнаємося, що Бог є Любов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *