Любіть один одного, як Я полюбив вас

Здається, що все готове до Пасхальної Вечері… столи накриті… всі традиції та обряди дотримані…

В часи Ісуса подорожували переважно пішки, запорошеними кам’янистими дорогами, люди долали чималі відстані. Тепла ванна для ніг у той час була своєрідним знаком гостинності, зазвичай, раби або слуги мили подорожнім ноги та робили масаж ніг.

У Ісуса не було ані рабів, ані слуг, тільки були Його учні, Його друзі. Коло входу в горницю, де мала відбуватись Вечеря, просто стояв глек із водою, миска та рушник. Всі чекали, що Ісус призначить когось одного, наймолодшого, найменшого, щоб помити всім ноги. Тут,  власне, і була проблема в тому, хто буде найменшим, наймолодшим, щоб помити всім ноги?

Кожен із апостолів почав згадувати про свої заслуги, доводити свою значущість. Ніхто із них навіть не мав думки, щоб принизити себе та послужити всім. Так виглядає, що, вирішуючи хто із них найменший, знову суперечка перейшла в те, хто із них найбільший, хто має бути по праву руку а хто по ліву, хто має бути більшим за всіх.

Сперечались всі, кожен доводив свою значущість, свою вищість…

Сперечались всі… тільки Христос мовчав… учні приступили до столу, так і не вимивши своїх ніг…

Ісус робить те, що випадає із розуміння тогочасної культури… знімає верхній одяг.. підперізує Себе рушником… бере воду та миску… стає перед кожним із учнів на коліна та починає мити їм ноги…

Нам не відомо, про що тоді думали учні, які були в них думки…

Ця історія повторюється дуже часто серед нас. Можливо, не в такий спосіб як про це говорить євангелист Іван, але в інший спосіб. Скільки нераз можна почути думок, як краще і що краще робити в родині, спільноті, Церкві, державі, суспільстві… Хтось організовує прес-конференції та розказує як треба робити, як буде краще… а хтось просто бере і робить, робить те, що йому підказує сумління, серце, віра.

Миючи ноги учням, Христос показує ту любов, котра привела Його на хрест. Цього саме Він намагається навчити нас: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Ів. 13:34).

Любов завжди думає про інших, не замикається в собі, вона намагається послужити іншому не для показухи чи самопіару, але тому, що це для неї є природньо.

На що ж ми перетворили цю заповідь любові, на що ми перетворили християнство, в що ми перетворили Євангеліє? На книгу якою «б’ємо цитатами по голові своїх опонентів», а заповідь любити ближніх ми перекрутили до невпізнання настільки, що будь-який прояв любові сприяє нашій самооцінці та гордості: от який я; ніхто так не зробив, а я зробив; я зумів; от який я класний, розумний, добрий; я так всіх люблю…

Найбільша проблему нас, християн ХХІ сторіччя – це «спорожнілі слова». Ми чуємо слова про любов, але насправді вони не мають нічого спільного із любов’ю. Наші вчинки свідчать тільки про наші амбіції, нашу гордість, зарозумілість, жадібність. Це все не має нічого спільного із любов’ю, це все найбільші вороги любові.

 

1 коментар

  1. Саме через Христову любов можна визначати ступінь духовного зростання кожного християнина.
    Потрібно починати з самого себе,- це політ в безкінечність. Пізнати Господню любов це тотожне повністю змінитись до невпізнання, відплисти і вже ніколи не повернутись назад.

Залишити коментар до Михайло Скасувати коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *