Моління Ісуса Христа в Гетсиманському саду

«Отче, коли ти хочеш, віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля» (Лк.22,42).

Після Тайної Вечері – Своєї останньої трапези, на якій Господь встановив Таїнство Святої Євхаристії, – Він пішов з апостолами до Єлеонської гори.

Спустившись в Кедронську потоку, Спаситель увійшов з ними в Гетсиманський сад. Він любив це місце і часто збирався тут для бесід з учнями.

Господь бажав усамітнення, щоб у молитві до Свого Небесного Отця вилити Своє серце. Залишивши більшу частину учнів біля входу в сад, трьох з них – Петра, Якова та Івана – Христос взяв з cобою. Ці апостоли були з Сином Божим на Таворі і бачили Його у славі. Тепер свідки Преображення Господнього повинні були стати свідками Його душевних страждань.

Звертаючись до учнів, Спаситель сказав: «Душа моя вся смутиться аж до смерті. Лишіться тут і чувайте» (Мк. 14,34).

Ми не можемо осягнути скорботи і туги Спасителя у всій їх глибині. Це була не просто печаль людини, яка знає про свою неминучу смерть. Це була скорбота Боголюдини через занепале творіння. Відійшовши трохи вбік, Господь став молитися, кажучи: «Авва – Отче, усе тобі можливе: віддали від мене цю чашу! Та не що я хочу, а що ти» (Мк. 14,36). Вставши від молитви, Господь повернувся до Своїхтрьох учнів. Він хотів знайти для Себе розраду в їх готовності не спати з Ним, в їх співчутті та відданості Йому. Але учні спали. Тоді Христос закликає їх до молитви: «Чувайте ж, моліться, щоб не ввійти в спокусу. Дух бадьорий, але тіло кволе» (Мк. 14,38).

Ще двічі Господь відходив від учнів в глибину саду і повторював ту ж молитву.

Скорбота Христа була такою великою, а молитва настільки напруженою, що з обличчя Його падали на землю краплі кривавого поту. У ці важкі хвилини, як оповідає Євангеліє: «Тоді з’явився йому ангел з неба, що підкріплював його» (Лк. 22,43).

Закінчивши молитву, Спаситель прийшов до Своїх учнів і знову знайшов їх сплячими. «Спите ще й спочиваєте? Досить, прийшла година: ось Син Чоловічий буде виданий у руки грішникам. Уставайте, ходімо! Зрадник мій ось наблизився» (Мк. 14,41-42).

У цей самий час крізь листя дерев стали проглядатися вогні ліхтарів і смолоскипів. З’явився натовп людей з мечами та киями. Вони були послані первосвящениками і книжниками, щоб схопити Ісуса, і, мабуть, очікували серйозного опору.

Попереду озброєних людей йшов Юда. Він був впевнений, що після Тайної Вечері знайде Господа тут, в Гетсиманському саду. І не помилився. Зрадник заздалегідь домовився з воїнами: «Кого поцілую, той і є: беріте його й ведіте обережно» (Мк. 14,44).

Відокремившись від натовпу, Юда підійшов до Христа зі словами: “Радуйся, Учителю”, – і поцілував Спасителя.

У відповідь він почув: «Юдо, поцілунком видаєш Чоловічого Сина?”» (Лк. 22,48).

Зрада вже здійснилася, але ми бачимо, як Христос намагається викликати каяття в душі Свого нерозумного учня.

Тим часом наблизилася варта. І Господь запитав стражників, кого вони шукають. З натовпу відповідали: “Ісуса Назарянина”. “Це Я”, – була спокійна відповідь Христа. Від цих слів воїни і слуги зі страхом відступили назад і впали на землю. Тоді Спаситель сказав їм: якщо вони шукають Його, то хай беруть, а учням нехай дадуть піти. Апостоли хотіли захистити Свого Вчителя. Петро мав при собі меч. Він вдарив ним слугу первосвященика на ім’я Малх і відтяв йому праве вухо.

Але Ісус зупинив учнів: “Лишіть, уже досить”. І, доторкнувшись до вуха пораненого раба, зцілив його. Звертаючись до Петра, Господь сказав: «Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів? Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися» (Мт. 26,52-54).

І звернувшись до збройного натовпу, Христос сказав: «Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли, але тепер – ваш час і влада темряви» (Мт. 26,55).

Воїни зв’язали Спасителя і повели до первосвящеників. Тоді апостоли, залишивши Свого Божественного Вчителя, в страху розбіглися.

Збулися гіркі слова Спасителя, сказані Ним напередодні Гетсиманськоїночі: «Усі ви зневіритесь у мені цієї ночі. Написано бо: Ударю пастиря, і розбіжаться вівці стада» (Мт. 26,31).

Цю гірку чашу страждань і болісної смерті на хресті Христос приймає добровільно, заради спасіння всього людства. «Він применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги» (Фил. 2,7).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *