Хресна смерть Ісуса стала закінченням того спасительного шляху, який розпочався з народження Христа від Діви і продовжувався протягом всього Його життя. Проте для того, щоби спасти Адама, Христові належало не тільки зійти на землю, але так само і зійти в ад, де всі од віку померлі очікували на відкуплення. Власне, і про це говорять богослужбові піснеспіви Великої Суботи.
Торжество Богочоловіка над смертю та адом почалося в той момент, коли, здавалося, що Він зазнав поразки, а Його вороги перемогли та стерли Його з лиця землі.
В Євангелії від Матея ми читаємо: «На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть: “Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну. Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу”. Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте”. Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу» (Мт. 27:62-66). Здавалося, що з Ісусом розправилися раз і назавжди, що печаті на гробі ставлять крапку в цій історії, але з цього самого моменту розпочинається інша історія: перемога Господа не тільки на землі, але і в аді.
Господь помер і Його пресвята душа, відділившись від тіла, зійшла в ад, а тіло взяв благообразний Йосип з Никодимом та похоронив Його в новому гробі. І саме з цього моменту розпочинається таїнство нашого воскресіння. Ми до кінця не зможемо усвідомити, зрозуміти та пояснити події Великої Суботи, те, що відбувалося в гробі Ісуса. Недаремно Церква в цей день співає: «Нехай мовчить усяка плоть людська, нехай стоїть зі страхом і трепетом, і ні про що земне в собі не помишляє…».
Звичайно, що пояснити яким чином Господь переміг смерть ми не зможемо, але є гарна розповідь із перших віків християнства. Ад зображується як ненаситна тварина, котра через смерть поглинає душі всіх померлих. Коли він поглинув Ісуса, то не зміг Його в собі втримати. Пізніше Іван Золотоустий написав такі слова: «Ад засмутився… взяв людину, а на Бога натрапив… взяв, що бачив, а впав через те, що недобачив…».
Апостол Петро в своєму посланні писав такі слова: «Бо й Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші: праведник – за неправедних, умертвлений тілом, але оживлений у дусі, в якому він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці» (І Пет. 3:18-19). Саме ці слова апостола Петра, лягли, напевно, в сюжет ікони Зішестя Господа до аду, на якій ми бачимо Господа, котрий в одній руці тримає хрест, як знамено перемоги, справа та зліва від Нього два ангели, внизу, під ногами, зображується смерть, у вигляді закованого старця в ланцюги. В темній печері скрізь розкидані розірвані ланцюги, ключі та засуви. Воскреслий Христос піднімає із гробу та визволяє всіх старозавітних праведників та інших благочестивих людей, котрі жили на землі, з вірою очікуючи на прихід Месії. Він визволяє всіх в’язнів аду та дарує вічне життя людині.
В день Великої Суботи, котра уже наближає нас до Світлого Христового Воскресіння, під час Вечірні священики надівають білі ризи як символ Воскресіння, як символ Господньої чистоти, через котру нам дароване вічне спасіння. Господь – Агнець Божий, який не має жодної плями гріха та скверни, – бере на Свої плечі грішне людство та приводить його до Отця Небесного.
В ці останні години, коли перед нами ще лежить свята Плащаниця Господа нашого Ісуса Христа, роздумаймо про те, що Він сказав і чого Він навчив нас на хресті. Христос, ніби звертається до нас: «Радійте і не бійтеся нічого, від нині Я переміг смерть, ад вже більше не має влади над людиною».