Під Новий рік сильніше, ніж будь-коли відчуваємо тайну часу. Іншими словами, що потік часу, в якому ми живемо і, в котрому щохвилини, час щезає як «минуле», і щохвилини ставить нас перед обличчям невідомого майбутнього, – цей потік в своїй суті містить основне питання, на яке кожен із нас покликаний відповісти своїм життям.
«Дар даремний, дар випадковий, життя, для чого ти мені дано?» – запитує поет. І, справді, достатньо на одну мить відірватися від наших повсякденних клопотів. Достатньо в думках на хвилю зупинити водопад часу, щоб питання: «Для чого нам дано життя і в чому його сенс?» піднялося в нашій підсвідомості, куди ми переважно ховаємося від самих себе, і стало перед нами у всій своїй невблаганності.
Мене не було, і ось я є… Мене не буде… Тисячу віків пройшли до мене, тисячі пройдуть після… І на поверхні цього безкінечного океану я тільки бульбашка, в якій на долю секунди спалахує промінь життя, щоб зразу ж погаснути і щезнути.
«Дар даремний, дар випадковий, життя, для чого ти мені дано?». Що в порівнянню із цим чесним, гірким питанням означають всі теорії, котрими намагаються відповісти на це питання теоретики «щасливого майбутнього». «Ми наш, ми новий світ, побудуємо. Хто був нічим, той стане всім…». Навіть простодушна і довірлива людина не може не знати, що все це є обман. Бо і той, про кого говориться, що він «був нічим», і той, кому обіцяно, що він «стане всім», – обидва щезнуть із лиця землі, з цього безнадійного смертного світу.
І, щоб нам не навіювали пророки жалюгідного щастя, перед людиною завжди буде стояти питання: чи є сенс у цього короткого життя? Що означає в порівнянню з неоглядною безоднею часу цей спалах свідомості, ця здатність мислити, радіти, страждати – це дивне життя, котре ми відчуваємо як дар?
І, ось, в новорічну північ б’є годинник… І поки годинник б’є, життя зупиняється на 12 коротких секунд, завмирає, і ніби ціле життя зосереджується на тому, що зараз повинно розпочатися, відкритися і відповісти на те саме болісне питання: Що це – ще один крок до безглуздого кінця і зникнення, чи несподіваний спалах блискавки оновлення і нового початку? І, як відповідь з нескінченної висоти та із безкінечної глибини приходять слова: «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ. Було у світі, і світ ним виник – і світ не впізнав Його. Прийшло до своїх, – а свої Його не прийняли. Котрі ж прийняли Його – тим дало право дітьми Божими стати, які в ім’я його вірують… І Слово стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу Його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого… Від Його повноти прийняли всі ми – благодать за благодать» (Ів. 1,9-12; 14;16).
Ці слова євангелиста Івана Богослова на самому початку його Євангелія. Вони наскрізь пронизані радістю, впевненістю і любов’ю людини, яка побачила істинне світло життя, про яке сказано, що воно «світить у темряві, і не пойняла його темрява» (Ів 1,5). Ми прислухаємося до них і така ж радість, така ж упевненість, така ж сама любов починають розгорятися у нашій душі. Безвладний час, якщо над нами світить це світло. Недаремне, невипадкове наше життя, воно дар згори, дар від Бога, про Якого сам Іван Богослов говорить, що «У ньому було життя, і життя було – світло людей» (Ів. 1,4). І в кожній людині, яка приходить на світ знову загоряється, знову дарується це життя, і на кожного спрямована любов Бога і до кожного звернене Боже повеління: «Живи!». Живи, щоб любити! Живи, щоб життя наповнювалося любов’ю, світлом, мудрістю, знанням! Живи, щоб в твоєму житті перемагалася темрява, безглуздя і, вкінці кінців, сама смерть! Бо крізь цей світ, крізь це земне життя вже просвічується вічність. І для того, щоб в нас входило це вічне життя з Богом і в Бозі, дається нам дар життя в світі та із світом. Так, терпіння, сумніви, випробування, гіркота розставання – все це в повній мірі стало нашим наділом. І так часто ми слабшаємо в цій боротьбі і здаємося, і падаємо, і зраджуємо! І нам часто буває страшно і самотньо, і так часто ми сумуємо, коли бачимо, як у світі торжествує зло і ненависть! Але Той, Хто наділив нас цим життям, обдарував нас свободою, навчив розпізнавати добро і зло, Він також дав і найбільший із усіх дарів – любов. Він же сказав і продовжує говорити і до сьогодні: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16,33). І в ньому, в цьому світі, можемо і ми перемагати, в ньому і наше життя може світитися тим світлом, що одного разу спалахнуло і навіки засіяло, – світлом, яке не може темрява подолати.
Годинник б’є… І нехай до нас приходить те таємниче майбутнє, бо, щоб воно із собою не несло – ми знаємо, ми віримо, що Бог із нами, що Христос не залишить нас сиротами, що «Той, Хто обіцяв, вірний» (Єв. 10,23).
Скоро розпочнуться і закінчаться свята і настануть будні, праця, втома, смуток. Але не дамо будням заволодіти нашою душею! Як сонячне світло проникає через закриті віконниці, так нехай світло Христове таїнственним святом буде присутнє і в буднях, роблячи ціле наше життя восходженням, причастям Богові – трудним, але і радісним шляхом до Життя Вічного. Бо апостол Іван говорить: «Бог бо так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16).
З Новим роком!
Протопресвітер Олександр Шмеман