Незадовго до Своїх хресних страждань Господь наш Ісус Христос почав говорити Своїм учням, що скоро Йому потрібно буде багато перетерпіти, бути розп’ятому і на третій день воскреснути. Бачачи, що вони не розуміють Його слова, Господь добавив: «Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерті, аж поки не побачать Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр. 9,1). Значення цих слів скоро відкриються для них, коли він знову збере їх недалеко Галилейського озера.
Взявши із Собою трьох апостолів: Петра, Якова та Івана, Ісус Христос піднявся із ними на гору. Гора ця не названа євангелистами, але древнє передання вказує на гору Тавор, яка знаходиться в Галилеї, в шести кілометрах на південний схід від Назарету. Недалеко від тієї гори Ісус Христос провів Своє дитинство, і, напевне, не раз піднімався на неї і на ній молився. Висотою майже в один кілометр, гора Тавор величаво підноситься над навколишніми рівнинами, притягуючи до себе погляди мандрівників зі всіх сторін. З її вершини відкривається вид на Галилейське море і ріку Йордан. Від основи і до середини гора покрита величавими дубами і фісташковими деревами.
Піднімаючись крутими стежками і досягнувши її вершини, Христос залишив учнів відпочити, а Сам, відійшовши трохи дальше, почав молитися. Тим часом втомлені учні прилягли на землю і заснули. Пробудившись від яскравого світла, вони побачили Свого Учителя, Який був оточений неземним світлом: «одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би. Й Ілля з’явився їм з Мойсеєм, і говорили з Ісусом. Заговорив і Петро та й каже до Ісуса: «Учителю, добре нам тут бути! Зробімо ж три намети: тобі один, Мойсеєві один та Іллі один» (Мр. 9,3-5).
«Він говорив іще, аж ось ясна хмара огорнула їх і з хмари стало чути голос: “Це – мій улюблений Син, що я його вподобав: його слухайте». Почувши це, учні впали обличчям до землі й злякались вельми. Ісус же підійшов, доторкнувся до них і каже: «Устаньте, не страхайтеся!» (Мт. 17, 5-7).
Підвівшись, учніпобачили тільки одного Ісуса Христа, але уже в Своєму звичайному, не пре ображеному тілі. Мойсея і Іллі уже з Ним не було. Коли вони спускалися із гори, Господь приказав учням нікому не говорити про те, що вони бачили, аж до того часу, коли Він не воскресне із мертвих. Учні, не зрозумівши слів Христа, стали запитувати один в одного: «Що означає воскреснути із мертвих?». Значення цих слів вони повинні були зрозуміти пізніше, після страждань і смерті Спасителя. І тоді розмова пророків Мойсея і Іллі з Христом про ці страждання, як і Його славне переображення, повинні були укріпити їхню віру в Христа. Апостоли думали про страждання Свого Учителя, як про щось негідне і недостойне Месії. А пророки Мойсей і Ілля називали це Його «славою», тому що саме в Своїх добровільних стражданнях Господь показав всю незбагненну красу Своєї любові до погибаючого людства і, одночасно, Свою божественну могутність над похмурим царством демонів, котрі тримали людей в гріховному полоні.
Переображення Спасителя було, в першу чергу, одкровенням «Царства Божого, що прийде у могутності» (Мр. 1,1). Дійсно, на Таворі вперше засяяло перед людьми духовне світло Божественної природи Христа, до цього часу закрите під покровом Його людського тіла. Чудо було в тому, що з фізичних очей апостолів ніби спала пелена, яка закривали від них той світ, і вони своїми духовними очима побачили Христа в Його Божественній славі. Тоді їхнє серце наповнив такий несказанний мир і блаженством, які вони ніколи до цього часу не відчували.
Від Зіслання Святого Духа на апостолів і до наших днів багато християн, в особливості, святі відчували присутність цього таворського чуда і відчували в собі присутність Божественного світла. Це завжди були для них незабутні і найщасливіші моменти їхнього життя. Але Божественне світло не є притаманним тільки для деяких вибраних людей. Воно вселяється в кожного християнина в момент його хрещення і з того часу таємно перебуває в ньому, керуючи його думками і почуттями. Вони зростає в міру духовної досконалості християнина і в міру його наближення до Бога, що особливо явно здійснюється в Тайні Святого Причастя.
Зазвичай на початку свого навернення до віри, глибокого покаяння чи після хрещення людина відчуває великий приплив духовних сил, несказанну радість і легкість, котрі роблять легким для неї християнський спосіб життя. Однак цей стан продовжується недовго. Щоби людина не розслаблювалася і не гордилася своїми успіхами, від неї ніби віднімається почуття радості спілкування з Богом. Натхнення відходить, християнське життя стає набагато важчим. Хоча Божественне світло продовжує перебувати в старанному християнині, хоча він і не відчуває цього. Часами, для укріплення і підбадьорення Господь дає йому відчути радість спілкування з Собою. І це завжди незабутній стан, який неможливо пояснити тим, котрі його не відчували. В порівнянні із цим блаженством всі земні радості здаються нікчемними і жалюгідними.
Господь Ісус Христос обіцяв, що після цього тимчасового світу почнеться вічне життя, коли: «І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13,43).