Покрова Пресвятої Богородиці

Сьогодні ми, благовірні люди,
радісно святкуємо, осяяні Твоїм,
Божа Мати, явлінням і,
дивлячись на Твій Пречистий Образ,
щиро просимо:
Покрий нас святим Твоїм Покровом
і визволь нас від усякого зла,
благаючи Сина Твого,
Христа Бога нашого,
щоб спас душі наші.
(Тропар свята)

Із усіх людських імен, найдорожче для кожного людського серця, є ім’я рідної матері, котра нас породила, вигодувала, піклувалася у нашому дитинстві, не залишала нас в юності, і в зрілих літах залишається найбільш готовою співчувати, радіти і допомагати. Якщо кожній живій істоті є тепло і добре бути під крилом земної матері, то настільки є краще для нашої душі бути під покровом і заступництвом Богоматері нашої Небесної всесильної Заступниці і Помічниці.

Земна матір скільки би не любила своїх дітей, не може їм дати всього того, чого вони потребують, вона не в силах захистити дітей від багатьох бід. Божа Мати, яка предстоїть біля престолу Свого Сина краще за всяку рідну матір знає всі наші потреби. І в Своїй турботі про людей являється невичерпним джерелом сили і благодаті Божої, яку Вона зливає прямо від Себе і через Свої чудотворні ікони, котрі, немов численні зорі, світять серед темряви ночі.

І сьогодні, коли ми звершує празник Покрова Пресвятої Богородиці, який служить нам нагадуванням про заступництво Божої Матері над людським родом. Якщо Божа Матір любить рід християнський, то і нам належить піклуватися про те, щоб ми були достойні цієї любові. Найбільш всього нам потрібно зберігати чистоту віри і чистоту нашого життя, щоб заслужити благовоління Приснодіви Марії, котра не може дивитися Своїм чистим поглядом ні на що нечисте, що гніздиться в душі людини до того часу, поки людина не усвідомить свою нечистоту і не постарається омити її сльозами покаяння.

Про захист Богородиці існує одна розповідь: в Олександрії жив один христолюбивий муж, благоговійний і милостивий. Він мав жінку смиренну і посницю, і дочку років шести. Одного разу, коли він відправлявся в Константинопіль по справах, його жінка запитала його: «Кому, пане мій, ти поручає мене і нашу дочку на час своєї відсутності?». «Владичиці нашій Богородиці», – відповів її чоловік. Залишивши в домі одного слугу, він поїхав. За його відсутності диявол нашептав цьому рабові погану думку: вбити свою господиню і її дочку, пограбувати маєток і з вкраденим утекти. Він взяв ніж і пішов до світлиці, де дружина його пана сиділа за рукоділлям. Але коли він підходив до дверей, несподівано був уражений сліпотою і не міг рухатися ні туди, ні сюди. Довго так промучившись, він почав кликати свою господиню. Жінка, бачачи, що слуга стоїть у дверях і не входить до неї, нічого не знаючи про його сліпоту, сказала йому: «Чому я маю йти до тебе? Адже я твоя господиня і ти повинен іти до мене, а не я до тебе». Тоді цей слуга почав просити, щоби вона пустила до нього хоча б свою дочку. Але мудра жінка не пустила навіть і дочки, тоді лукавий слуга, побачивши, що його злий замисел не вдався, вдарив себе ножем і впав. Жінка закричала. Зібралися судді, народ і слуга, будучи ще живим, розповів усім про замах на життя своєї господині та її дочки. І всі прославили Бога…

В багатьох обставинах нашого власного життя ми переконуємося, що найбільш могутня допомога є від Бога. І, що найперше і найбільше всього ми повинні шукати цієї допомоги, на неї надіятися, і жити так, щоб ми були достойні отримати її. Багато людей забувають Бога і Його всесильну допомогу, і тоді люди, звичайно, шукають допомоги і покровительства серед людей, або ж самонадіяно надіються на власні сили і своє багатство. Не на твердому камені, а на сипучому піску будує свої плани і ціле своє життя той, хто надіється на себе і на людей, а не на Бога. До того часу, поки життя протікає спокійно і немає ніякої біди, людина надіється сама на себе, але як тільки буря нещастя потрясе нею, тоді людина, в якої не має уповання на Бога, падає духовно і даремно взиває про допомогу до тих, на кого покладала надію. Багатство, слава і почесті не в силах зцілити душевну скорботу і відчай.

Друзі, зазвичай, у дні нещастя залишають і таким чином ще більше збільшуюють скорботу людини. Тому Слово Боже вчить покладати своє уповання на Бога і строго забороняє надіятися на себе або на людей: «Не покладайся на вельмож, на сина чоловічого, який спасти не може» (Пс. 145,3); «Так говорить Господь: «Проклят той, хто уповає на людину і покладає на тіло свою силу, чиє серце відступає від Господа» (Єр. 17,5); «Ліпше до Господа прибігти, ніж покладатися на людину; Блаженні всі, що покладаються на нього» (Пс. 117,8; 2,12). Людина, яка віддана Богові, котра шукає його благовоління і його покровительства, ніколи не падає духом, але завжди відчуває, що «…живе під покровом Всевишнього, у тіні Всесильного пробуває» (Пс. 91,1). Хоча б така людина була позбавлена всього земного покровительства і захисту, хоча б на неї повстала велика кількість ворогів з брехнею і всякою неправдою, вона не нарікатиме на свій стан, але твердо стоятиме на своєму і говоритиме до Господа: «Прибіжище моє і твердиня моя, Бог мій, на котрого я покладаюсь, Він визволить мене від сіті; покриє мене крилами своїми» (Пс. 90(91), 1-4). Така людина вірить, що під могутньою охороною Всевишнього з нею не станеться ніякого лиха, вірить, що Господь збереже її, хоча б прийшлось: «ходити долиною темряви» (Пс. 22,4); «виведе, як світло, його правду і справедливість його, як полудень» (Пс. 36,6).

Той, хто надіється на Господа, щасливий в самому своєму нещасті і не відчуває скорботного почуття втрати при найбільших випробуваннях.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *