Прийдіть, вийдім на гору Господню…(Преображення Господнє)

В духовному житті, а також і в простому людському житті бувають такі прекрасні та дивні моменти, коли хотілося б, щоб життя на них зупинилося і, щоб більше нічого іншого не відбувалося.

Щось подібне сталося і з апостолами, котрих Христос взяв з собою на Таворську гору в часі Преображення. Про це апостол Петро сказав: «Господи, добре нам тут бути. Побудуємо три намети: один Тобі, один Мойсею, один Іллі і залишимося тут, осяяні оцим божественним світлом, окутані цим дивним спокоєм». Ні Петро, ні інші апостоли не помітили того, що потім вони самі розповідали іншим, що Христос Преобразився, тобто явився в сяйві вічної слави – це був час, коли Мойсей і Ілля говорили з Ним про майбутнє Його входження до Єрусалиму, Його розп’яття.

Один старець говорив: «Просіть у Бога ім’ям Христа те, що вам потрібно, але, пам’ятайте, якою ціною Христос отримав владу вам це дарувати…». Цим він ніби хотів сказати: не проси ні про що таке, що не гідне Божої хресної любові, смерті, розп’яття Спасителя Христа.

Подібно до апостолів нам іноді хочеться, щоб ми могли забути, що в житті відбуваються страшні речі, що буває самотність, бувають хвороби, буває страх; нам би просто хотілося ввійти в дивний спокій преображеного світу, котрого ми всі очікуємо, але який ще не став дійсністю, в нього ми повинні вірити, його ми маємо можливість пережити, але ми повинні пам’ятати, що це переживання нам дано для того, щоб принести в темний світ сяйво преображення.

Коли Мойсей на Синайській горі стояв перед Богом, осяяний Божою славою, він так поєднався із нею, що коли він спустився з гори, люди не могли винести сяйва його обличчя. Ось, якими повинні б були бути ми, коли переживаємо земне або небесне чудо, чудо Преображення. І те, що сталося з апостолами, те, що сталося з Мойсеєм, повинно статися і з нами. Ні Мойсей не залишився на Синайській горі у видінні Бога, говорячи з Богом, як один з одним говоримо, ані апостолам не було дано залишитися на дивній горі Преображення; Христос сказав їм, йдемо звідси…

І вони прийшли в долину, і зустріли там невтішне горе батька, родичів, друзів, від того, що невиліковна хвороба вразила дитину. Учні Христові не могли допомогти в цій біді, допоміг тільки Христос. Поміг він тим, що зцілив дитину, але, коли учні його запитали, чого ми не могли цього зробити, то він їм відказав, що цей рід виганяється тільки молитвою і постом.

І ось нам часами дається це переживання преображеного світу, переживання чогось дивного, божественного, і переживши це ми повинні це зберегти, як щось найдорогоцінніше і ввійти в світ для того, щоб цим поділитися. А поділитися цим ми зможемо тільки тоді, якщо візьмемо на себе подвиг посту і молитви, не тільки посту фізичного, але стримання від всього того, що має центром нам самих, тобто від всякого самолюбства, всякого егоїзму, всякої жадності. І це ми все зможемо здійснити тільки тоді, коли ми будемо молитися, і то не тільки вимовляючи слова молитв, не тільки ніби заставляючи себе ввійти в зміст молитовних слів, але всіма своїми силами, щоб в темному, осиротілому світі, ми могли завжди залишатися в спілкуванні з живим Богом, котрий є і Світлом, і Радістю, і Життям.

До чого ж нас зобов’язує празник Преображення Господнього?

Він зобов’язує нас переобразитися духовно, тобто внутрішньо. Потрібно, прискіпливо і безпристрасно заглянути в своє серце і побачити там свої думки, свої бажання, свої наміри, свої слова і діла, і зразу ж нам буде зрозуміло, як необхідно нам в ту ж мить приступити до преображення свого серця. А про наші серця Господь, який знає тайни сердець людських говорить таке: «З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі помисли, розпуста, злодійство, вбивство, перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя» (Мр. 7,21-22). Та й кожен із нас, хто є уважний сам до себе не може не зізнатися, що його серце майже постійно породжує гріхи, як то: маловір’я, сумніви, самолюбство, осудження, гнів, злобу, жадність, гордість, лінивство.

Ось так то, приступимо з сьогоднішнього дня до преображення свого серця і свого суєтного життя. Нехай нас не страхають ніякі труднощі, бо благодать Божа є всесильною. Будемо невідступно просити її в Бога, скажемо: Господи, без тебе ми «нічого чинити не можемо» (Ів. 15,5). Сам виправ наші стопи до виконання Заповідей Твоїх. Пам’ятаймо, що Царство Небесне «здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його» (Мт. 11,12).

Маловірний хай трудиться над тим, щоб здобути віру, читаючи Слово Боже і Життя Святих, гордий нехай відкладе свою гордість і всім своїм серцем нехай здобуває смирення, злий нехай відкладе свою злобу і нехай на всіх дивиться з повагою і любов’ю. Скупий і заздрісний нехай відкладе свою скупість і заздрість.

Коли ми таким чином будемо себе поводити, тоді дійсно достойно будемо святкувати Преображення Христове, як істинні послідовники Христа. І тоді, преобразившись і просвітившись душевно на землі, ми просвітимося, як сонце, в Царстві Отця Небесного (Мт. 13,43). Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.