Про внутрішню тишу

Другу неділю Великого посту Церква присвячує пам’яті святителя Григорія Палами, покровителя християнських безмовників і молільників. Вони, відрізані від усього світу морем і скелями, намагалися зберігати тишу в серці, ховаючись у далеких обителях на горі Атон. У їхніх печерах живуть монахи і в наші дні. Чому ж саме цього святого, покровителя безмовників, ми прославляємо в дні Великого посту? Бо саме в цей час нам важливо дізнатися або пригадати собі про мовчання і безмовність.

Прислухайтеся до свого життя. Яке воно? Воно проходить у нескінченному шумі і в суєті. Весь побут сучасної людини супроводжується величезною гамою звуків навколишнього життя. Люди, особливо мешканці міст, постійно чують шум: ревуть автомобілі, снують натовпи… Лікарі кажуть, що це руйнує здоров’я. Але ми з вами будемо говорити про інше. Про те, що розсіює наше духовне зосередження. Чимало з нас, опинившись на мить у тиші, почувають себе ніяково і неспокійно: ми відвикли від тиші і разом ми вже не можемо спокійно помовчати. А скільки зайвих слів!.. І все це сум’яття і суєта пожирають наше життя, не дають людині зануритись у себе, пригадати найважливіше. І так – до останнього нашого подиху…

Іноді, коли хвороба жорстко зупиняє наш біг, приковує до ліжка і ми раптом опиняємося відірваними від спільного забігу, нам випадає нагода побути наодинці зі собою. У такі хвилини ми думаємо: «А для чого ж ми жили? Куди бігли, заради чого поспішали?» Голос Божий завжди звучить у тиші. Якщо ви хочете його почути, виділіть у добі хоча б кілька митей. Для цього нам Церква дає правило: кілька хвилин почитати молитви, прийти в себе і подумати, яким був прожитий день, яким буде мій наступний день. Це важливо, надзвичайно важливо… Ви, що хочете пізнати Божу волю, шукайте тиші. Ви, що хочете зібрати свої думки і почуття, шукайте тиші, бо наші думки і почуття розбігаються, не підкоряються нам. Ми перебуваємо у стані неуважності, але справжнє духовне життя людини – тільки на самоті, у внутрішньому єднанні. Треба зібрати свої думки і почуття в тихому і глибокому куточку свого серця, щоб там запанувало мовчання, і тоді Бог промовить своє слово, звернене до тебе. Якщо ми не примушуватимемо себе до мовчання, не припинимо свого нескінченного бігу, якщо нас заполонить житейський гамір, то все наше життя пройде на поверхні, без глибини, без духовності, без справжньої зустрічі з Господом.

Ось чому сьогодні нам нагадують про безмовника, ось чому сьогодні Церква закликає нас боротися із пустослів’ям, марною балаканиною, вживанням дару мови на зло собі. «Постав, о Господи, устам моїм сторожу; до дверей моїх – варту» (Пс. 141 (140), 3) – говорить нам Святе Письмо. Ось за це ми молимося, цього просимо у Господа, а Він чекає від нас, щоб і ми особисто взяли участь, щоб захотіли цього, щоб ми отримали дар Божий – мовчання в тиші Його благословення.

Олександр Мень
З проповіді в Неділю святителя Григорія Палами

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *