В п’яту неділю Великого посту Церква, в черговий раз, переносить нас в Зайорданську пустиню та пропонує задуматися над життям тієї, котра через покаяння піднялася із глибини гріха до вершин святості.
Вкотре – бо в середу ввечері по наших Церквах служиться Великий Покаянний канон преподобного Андрея Критського, а в п’яту неділю Великого посту Церква згадує пам’ять преподобної Марії Єгипетської.
Преподобний Зосима, роздумуючи над своїм подвижницьким життям, побачив Ангела, котрий нагадав йому, що жодна людина не може сказати про себе, що досягнула вершин святості, і що є такі подвижники, які досягнули вершин святості, перебуваючи скритими від світу.
Божим Провидінням старець Зосима зустрічає за Йорданом ту, котра перевершила всі його подвиги, чиє тіло висохло від голоду та стало чорним від пекучого сонця, але душа її була світліша за світло. Хоч вона не вміла ні читати, ні писати її серце було наповнене Божественними письменами.
Старець Зосима до глибини душі був вражений величчю святості преподобної Марії. І тепер цілий християнський світ знає про дивовижний приклад її покаяння, так що в окрему неділю вшановуємо пам’ять преподобної Марії.
В 12-літньому віці вона пішла з батьківського дому, подібно до блудного сина, в далекий край. Будучи ще дитиною-підлітком в Олександрії вона втратила дівочу чистоту. 17 років Марія проживала в блуді. Вона сама про це розповідала: «Жила я в злиднях і часто голодна пряла кужіль, а похіть моя понад усе прагнула валятися в гріховному болоті. В цьому було все моє життя – завжди чинити безчестя. Отак я жила».
І ось одного разу вона приєдналася до паломників, котрі збиралися плисти на кораблі із Олександрії на Святу Землю – Єрусалим, на свято Воздвиження Животворящого Хреста Господнього. Подорожувала вона туди не для того, щоби поклонитися Животворящому Чесному Хресту, а щоб і на кораблі та в місті Єрусалим віддаватись розпусті.
На свято Воздвиження вулицями міста Єрусалим тягнулись вервички прочан до Храму, щоб там поклонитись Чесному Хреста, йшла серед них і Марія. Проте думки її були зовсім не такі як у інших прочан. Коли вона наблизилась до церковних дверей якась невідома сила відкинула її геть, народ поруч із нею проходив в Храм, а вона не могла. Поріг храму став тією межею, від котрої розпочалось її навернення. Протягом кількох хвилин перед її очима пробігло все її життя: як вона покинула свій дім, як вона протягом 17 років пиячила та вела розпусне життя, як за ці роки вона жодного разу не згадала про Бога, не подумала про свою душу.
Раптом їй стало страшно… страшно та соромно. Соромно, бо навіть на цю землю, по якій Своїми стопами ступав Господь її привело не бажання спасти душу, але бажання чинити гріх. Вона гірко заплакала, а Божа Благодать віднайшла в її душі шматочок «доброго ґрунту».
В глибині Храму вона побачила ікону Богородиці і звернулась до Неї із гарячою молитвою.
Макарій Великий про душу говорив: «В серці є велика глибина, там є смерть, але там є і гріх». В серці Марії почались появлятись пагони нового життя. Божа Мати зволила їй увійти в храм і поклонитись Чесному Хресту. Потім, омившись в Йордані, причастившись Святих Тайн, вона вийшла на великий покаянний подвиг, який провадила впродовж 50 років.
Наше життя часто нагадує життя преподобної. Диявол завжди показує нам гріх дуже привабливим, він постає перед нами в такій яскравій обгортці. Не даремно Єфрем Сирін говорив, що «сіті диявола намащені медом».
Пророк Ісая говорив: «далеко від нас право, і справедливість нас не досягає. Ми ждали світла – аж ось темнота, ясности – та ходимо в пітьмі. Ми мацаємо, як сліпі стіну, та ходимо навпомацки, немов безокі. Ми спотикаємось опівдні, неначе смерком, живемо в темноті, немов мертві. Ми всі ведмедями ревемо абож увесь час воркуємо голубами. Суду чекаємо, – його ж немає; спасіння, – та воно від нас далеко. Бо переступів наших сила перед тобою, і гріхи наші проти нас свідчать; бо переступи наші з нами, і ми знаємо добре наші беззаконня» (Іс.59:9-12) .
Ці слова практично про нас, бо ніхто не стидається своїх гріхів, їх чиниться відкрито, ними ще й хваляться. В сучасному світі панують гроші, все купується і все продається. Чимало людей теж не можуть ввійти в храм, не можуть через свої пристрасті, які їх туди не впускають. Не впускають «…турботи цього світу та омана багатства…» (Мт. 13:22). Життя без Бога – це гонитва за вітром.
Тільки покаяння може вирвати жало гріха із нашого серця. Знайдімо в собі сили та рішучість, щоб протистояти гріху, витягнімо із розетки телевізор, коли там показують «Битви екстрасенсів» та іншу гидоту.
Постараймось, щоб ці дні Великого посту, які нам залишились ще провести, ми відбули із користю для власних душ. Щоб за молитвами преподобної Марії ми змогли теж принести Богові покаяння.