У книзі пророка Ісаї ми читаємо: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім’я» (Ісаї 49:1). Господь кожного із нас кличе до чогось особливого. Проте серед нас завжди знайдуться й такі, хто скаже: «Так, Господь кличе, але не мене. Бо моє життя є сірим, буденним, в ньому нічого не відбувається вже протягом багатьох місяців чи років». І тут нам усім потрібно зрозуміти, що кожен із нас є покликаний до чогось особливого і цим особливим є відносини із Богом.
Пророк Ісая говорить: «Ти слуга мій, у тобі я прославлюся… Я зроблю тебе світлом народів, щоб моє спасіння дійшло до кінців світу» (Іс. 49:3,6). Господь вибирає кожного із нас, щоб ми були світлом там, де ми є. Святий Іван Хреститель є добрим прикладом для кожного із нас, щоб ми задумались над своєю особистістю, щоб ми вчились бути тим, ким ми насправді є.
Чи знаємо ми насправді хто ми такі? Чи насправді знаємо ким ми є в очах Божих? Кожен із нас може мати свої плани на завтра, на післязавтра, але чи усвідомлюємо ми, що ми є улюбленою дитиною Божою? Чи знаємо ми, що Господь покликав саме нас ще від лона матері моєї, покликав до того, щоб ми мали із ним правдиві відносини, щоб великі та величні діла відбувались у нашому житті.
Із життя батьків Івана Хрестителя ми бачимо, що труднощі їх загартували. Вони пройшли через великі випробування, вони дуже хотіли мати дитину, вони багато молились про це. І, зрештою Захарія, як бачимо у Євангелії, втратив навіть надію, що буде мати сина, але він був повен любові до Бога.
Святий Іван Золотоустий говорить такі слова: «Хто запалюється любов’ю до Бога той уже не хоче дивитись на речі, які підлягають зору тілесному, але, маючи в собі очі віри, постійно спрямовує розум свій до небесних речей і споглядає і ходячи по землі робить все так наче, вже живе на небі, не зустрічаючи в нічому людському подвигів доброчесності, така людина вже не дивиться на приємності життя ні на огидні важкі обставини, але проходячи повз усе це поспішає у свою вітчизну». Саме таким було життя Івана Хрестителя він залишив все, щоб бути прямим свідком Месії, що має надійти. І це ми бачимо у сьогоднішньому Євангелії, коли у Захарії відкриваються уста, то усіх турбує одне питання: «Що з того хлоп’яти буде?» (Лк. 1:66). Щоб не було так у нашому житті, що ми ставимо питання та не шукаємо на них відповіді.
У євангелиста Луки ми читаємо: «Тим часом настав Єлисаветі час родити, і вона родила сина» (Лк.1:57). Чи ці слова не бентежать нас, чи не був час родити Єлисаветі на 20 чи 30 років раніше, а не на старість, що вона аж того соромиться. Бо читаємо у Євангелії: «Зачала Єлисавета, його жінка, і таїлася п’ять місяців, кажучи: – Так учинив мені Господь у ці дні, коли зглянувся, щоб зняти мою ганьбу між людьми» (Лк.1:24-25). Для Господа завжди є час відповідний. Господь ніколи не запізнюється. Господь завжди має час. І Він прагне, щоб ми так уміли довіряти Йому як Єлисавета, щоб ми навчились молитись так як Єлисавета, і коли Єлисавета народила сина, то потрібно було надати йому ім’я. Зазвичай, згідно традиції синові давали ім’я батька або діда. Тому й не дивно, що всі родичі та сусіди, коли зібрались, щоби розділити радість батьків, думали, що тут буде так само, що немовля буде називатись Захарія чи буде носити ім’я діда. Натомість Єлисавета говорить, що буде називатись Іван. Згідно єврейської традиції ім’я дитині мав давати батько, а не Єлисавета. Тому всі подумали, що зрештою, потрібно запитати батька. Та батько за свої сумніви та невірство навіть не міг вимовити як буде називатись дитина. І він пише: «Іван – його ім’я» (Лк. 1:63). І тут відкриваються його уста і він починає співати гімн благословення. Захарія досвідчив Бога, Котрий дотримується Своїх обітниць, він дозрів до того, щоб проспівати Господу своїм життям. «Благословен Господь, Бог Ізраїля, що навідався і звільнив народ свій» (Лк.1:68).
Потім Іван Хреститель йде на пустиню, щоби приготовитися до того, щоб бути тим, ким він мав бути. Усіх турбувало питання: ким буде ця дитина. А ми знаємо, що ця дитина стане Предтечею, ця дитина буде тим, хто охрестить самого Месію. Ця дитина буде кимось великим, бо він зрозумів ким він має бути.
Просімо у сьогоднішнє святого, щоб ми насправді були тим, ким маємо бути, не тим, ким хочемо, не тим, ким мріємо але насправді були справжніми тут, зараз і в цю хвилину, відкриваючись на Боже Слово і на Його діяння.