Проповідь на свято Преображення Господнього

Останнім часом ми дуже багато чуємо та говоримо, що нам потрібні певні реформи та зміни. Так, ми потребуємо змін та реформ в політиці, економіці, медицині, освіті. Але сьогоднішнє свято Преображення намагається показати нам, що найбільше чого нам потрібно – це перемінити своє життя та реформувати серце.

Сьогоднішнє свято пригадує нам подію, коли Господь піднявся зі своїми трьома вибраними учнями: Петром, Яковом та Іваном на Таворську гору. І ці учні стали свідками Преображення Господнього. У Біблії гора стає символом близькості до Бога. Так у Старому Завіті на горі Хорив Ілля пізнав Бога у легкому вітерці, на горі Кармель він переміг жерців псевдобожка Ваала. Саме на Синайській горі Мойсей отримав Декалог від Бога.

Сьогодні Господь запрошує кожного із нас вийти на власну гору життя, щоби бути поруч із Богом.

В події Преображення Господнього ми бачимо Мойсея, котрий жив за 1600 років до Різдва Христового, а також пророка Іллю, котрий жив за 900 років до Різдва Христового. В цій події апостоли бачать їх живими. Таким чином Господь вчергове хотів показати, що Він є «…Бог же не є Бог мертвих, але живих, усі бо живуть для нього» (Лк. 20:38). І кожен, «…Хто вірує, той живе життям вічним. Істинно, істинно говорю вам: Хто вірує, той живе життям вічним» (Ів. 6:47).

Подію Преображення можуть бачити тільки певні вибрані апостоли. І на думку святого Івана Дамаскина: «Христос взяв зі Собою Петра, щоби він, котрий недавно визнав Христове божество, почув підтвердження цих слів від Бога-Отця. Якова, тому що він мав стати першим єпископом Єрусалиму і першим із числа апостолів мучеником за Христа. Так само Іван, котрий був улюбленим учнем у Ісуса, збагнувши божество на Таворі, пізніше напише ці слова: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог» (1, 1).

Ці три апостоли, котрі стали свідками Христової слави та Таворі пізніше стануть свідками молитви Христа у Гетсиманському саду.  І ці події на них накладуть свій відбиток та справлять надзвичайне враження. Так, що пізніше, згадуючи про всі ці події, апостол Петро буде писати про них, як наочних свідків Його величі. А апостол Іван напише: «І ми славу його бачили — славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого» (1, 14).

Подія Преображення для кожного із нас має стати подією молитви. Кожному із нас слід задуматися: «Чи я молюся? Якщо молюся, то чи я перемінююся? Чи перемінюється моє життя, моє серце?».

Пригадується уривок зі Старого Завіту, із книги Виходу, коли Мойсей 40 днів та ночей перебував на молитві, він був поруч із Богом, то від цієї близької присутності, від цього споглядання Бога наскільки перемінився духовно та фізично, що люди просили його, щоби він застеляв собі обличчя, бо вони не могли на нього дивитися. Подібним чином і наша молитва має вести нас до переміни власного життя.

Описуючи це світло, котре виходило від Ісуса, євангелист Марко не знаходить слів, щоби передати велич та красу. Йому навіть забракло слів, щоби описати білизну одягу Ісуса. І він говорить просто: «…одежа його заблищала й так вельми збіліла, що на землі й білильник так не вибілив би» (Мк. 9:3). Тільки краса молитви може так перемінити кожного із нас. І тільки Боже світло, котре проникає в найпотаємніші закутки нашої душі може перемінити нас і ззовні, і зсередини. Тільки от залишається відкритим питанням: чи я приймаю це світло, чи, навпаки, відкидаю?

В кожного із нас є своя гора, на котру нам слід вийти, піднятися. Гора, на котрій нам слід зустрітися із Господом та досвідчити переміни. Нам буває дуже тяжко бути наодинці зі собою, бути на самоті. Ми боїмося тиші та самотності, боїмося голосу совісті, бо саме в тиші до нас промовляє Бог. Напевно, в кожного із нас є звичним те, що зранку, коли ми щойно прокинулися, ми не шукаємо тиші, Бога, спокою, а новин, соціальних мереж, шуму.

Сьогоднішнє свято Преображення закликає нас в тиші піднятися на гору свого життя, і в тиші наблизитися до Бога, щоби ми могли стати кращими та іншими, щоби ми могли перемінитися. Ми бачимо, що ця, не побоюся сказати, подія Преображення наскільки була незвичною, дивною, незрозумілою, що вона просто всіх шокувала та налякала. Напевно, що будь-хто із нас налякався б, ставши свідком такої події. Тоді Христос підійшов до них, торкнувся, щоби заспокоїти. І сьогодні Він також готовий торкнутися нашого страху, нашого життя, Він завжди є поруч із нами. Не біймося, коли нам здається, що ми переживаємо бурю. Не біймося, коли нам здається, що ми перебуваємо на горі великих переживань, страждань чи випробувань. Христос завжди поруч.

Пригадаймо собі: колись, давним-давно, пастух Давид став навпроти воїна Голіафа. Звичайно, що йому було страшно. Страшно і нам, коли перед нами є щось велике, страшне та незрозуміле. Але з Богом ми можемо подолати все. Із Богом ми можемо подолати любого Голіафа, а для цього ми маємо довіритися Йому, відкритися Йому і полюбити Його.

Апостоли розгубилися і навіть апостол Петро, котрий впродовж свого життя, на морі, будучи рибалкою, не раз бачив великі та грізні шторми та бурі, навіть не знав, що тут сказати чи зробити. І він говорить те, що йому вперше приходить на думку: «Господи, добре нам тут бути! Як хочеш, розташую тут три намети: один для тебе, один для Мойсея і один для Іллі» (Мт. 17:4). Дивним є те, що він говорить про намети для Ісуса, Іллі, Мойсея, але нічого не згадує про намети для них самих. А ще недавно він запитував Господа, що вони будуть мати, коли вони підуть за ним. Ми бачимо, що Петро, котрий дуже часто шукав для себе якоїсь вигоди, в цей час забуває про себе. Наскільки ця подія надзвичайно вплинула на них, перемінивши їхні бачення, життя та серця.

Чим більше у нашому житті буде таких хвилин Преображення, тим більше Боже світло буде на нас діяти, можемо сказати, підзаряджати, тим більше ми зможемо переживати різних тих несподіванок, котрі нам буде підкидати життя. Маємо намагатися виходити на гору разом із Ісусом та досвідчувати Його світла, шукати Його. Бо Ісус прагне постійно перемінювати кожного із нас.

Одного разу один чоловік у Церкві помітив великого математика Андрі-Марі Ампера, котрий довго молився на колінах. Цей чоловік зачекав на професора біля дверей та запитав: «Пане професоре, хіба можна бути таким великим ученим, а й надалі стояти на колінах, ви все ще молитися». На що той відповів: «Сину, я великий тільки тоді, коли молюся. Моя величина залежить від того, наскільки Господь буде перебувати у мені». А італійський письменник та журналіст Джованні Паніні сказав такі слова: «Для того, щоби піднятися людині, потрібно спочатку стати на коліна. Чим більше я стою на молитві на колінах, тим більше я переживаю зустрічі із Христом, тим більше я стаю людиною в повноті, людиною вільною».

Тому сьогоднішнє свято Преображення закликає кожного із нас піднятися на гору. Ми маємо пам’ятати, що до кожної гори, кожну людину веде своя дорога. Та й дуже часто про життя ми говоримо, як про життєву дорогу.

У грузинського режисера Амбуладзе є фільм «Покаяння», де звучить таке питання: «Чи ця дорога веде до храму?». На це питання лунає відповідь: «Ні, ця дорога туди не веде». Мандрівник зауважує: «Якщо дорога не веде до Храму, то вона не веде нікуди».

Сьогоднішнє свято, сьогоднішнє Євангельське читання, ставить перед нами певне питання: «Куди веде мене моя дорога? Куди веде мене моє життя? Чи моя дорога приведе мене на гору до переміни, до зустрічі із Богом». Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.