Проповідь на свято Вознесіння

Христос сходить із небес на землю, щоби спасти  весь людський рід від гріхів, влади диявола та вічної смерті. Він сходить на землю через любов до кожного із нас. І, завершивши велике Своє земне служіння, Він знову повертається до Свого Небесного Отця, повертається туди, де перебував раніше.

Після страшних мук та страждань, після славного Свого Воскресіння, Христос ще 40 днів перебуває зі Своїми учнями, розмовляє з ними, настановляє та повчає їх. Кожна така зустріч учнів зі своїм Божественним Учителем, була невимовною радістю для них. Проте наближається їхня остання зустріч. Остання розмова Учителя із ними. І за нею розлука на довгі, довгі роки, до самого Його Другого Приходу на землю.

Здійснивши спасіння людського роду, показавши людям шлях спасіння й покаяння, примиривши кожного із нас із Богом, Ісус возноситься на небеса. Потрібно б було сумувати та плакати. Проте апостоли та найближчі Христові учні, а ще маленька Церква, котра уже заснувалася на землі, радіє та ликує.

Бо Христове Вознесіння стає возвеличенням нас. Возвеличення нашої людської природи. Нашу людську природу Ісус взяв з собою на небо та сів із нею праворуч Бога-Отця. Ісус не відрікся нашої людської природи, Він прийняв її, тому ми говоримо, що Він був Богочоловіком. Він у тій людській природі Воскрес, вона вже тоді стала прославленою, вона перемінилась, але Він залишився тим самим. Він говорить до учнів: «Торкайтесь Мене, зрозумійте, що то Я, не дух, не привид – це Я». Таким же Він ступає на небо, таким сидить праворуч Отця, Богочоловіком. Чому? Щоб заступатися за нас. Навіть тоді, коли ми впадаємо у гріх, Він заступається за нас, і продовжує підносити ту нашу людську природу. Хоч тут на землі ми ще провадимо ту духовну боротьбу, то Ісус постійно оновляє нашу людську природу. Це оновлення нашої природи відбувається через Святого Духа, через Таїнства, через ті дари, які ми черпаємо у Церкві.

Бо Христове Вознесіння дарує нам Святого Духа. Хоча Ісус відійшов від нас, Він нам дав другий дар, дав нам Духа Святого. Він говорив до учнів: «Якщо Я від вас не відійду, то не прийде інший – Утішитель». Через вознесіння відбувся новий етап присутності Ісуса в житті Церкви. Вознесіння дало змогу тому, що поширилося Євангеліє, що Церква розрослася по цілому світі. Бо Ісус, коли був фізично із нами, був обмежений простором та часом, але коли Він відходить, то учні, отримавши міць Святого Духа, ідуть у цілий світ, поміж усі народи. Тоді, ніби розширюються ці границі простору та часу, Євангеліє проповідується всім народам та твориться Церква. Вознесіння дало поштовх до поширення Церкви, без Вознесіння це було б неможливим.

Бо Христове Вознесіння вселяє мужність та безстрашність. Учні вдивляються в небо, напевно, вони відчували тугу та смуток за Ісусом. Тому не дивно, що вони чують від двох мужів: «Не вдивляйтесь в небо, але йдіть і проголошуйте Євангеліє». Вдивляння – це момент молитви, це момент близькості до Нього. Але потім, після цього, ми маємо йти і проголошувати Євангеліє всякому творінню. Мусить бути цей другий рух: іти і проголошувати. На літургії ми вдивляємось в Ісуса, Котрий приходить й наповнює все. Літургія закінчується, ми чуємо слова «в мирі вийдім», тобто «ідіть із миром Христовим», тобто ідіть і проголошуйте те, що ви тут почули, те, що тут пережили, чого торкались, Кого прийняли: ідіть і проголошуйте це все іншим.

Бо Господь із любові приходить до кожного із нас, Господь із любові перемагає смерть. Порожній гріб є свідченням того, що Господь полюбив кожного із нас безмежною любов’ю.

У лікарні біля тяжкохворого хлопчика зібралась вся родина, батько намагався заспокоїти дитину: «Не переживай, ось лікарі скоро винайдуть ліки від твоєї хвороби, ти станеш здоровим та зможеш повернутися до своїх друзів, знову будеш із ним ганяти м’яча, ходити на рибалку».

Цей хлопчик хворів тяжко та довго, в нього була остання ступінь онкології і він усвідомлював, що то його останні дні, а, можливо, й години його життя. Посміхаючись до свого батька, котрий був атеїстом, він промовив: «Тату, я знаю, що пройде не так багато часу і я відійду із цього світу, ти не переживай, бо я вже втомився страждати і терпіти. Я так прагну зустрітись із Богом, Котрий є любов’ю, хочу до неба». У цю хвилину цей батько, що був невіруючим, крізь сльози запитав: «Сину, а ти впевнений, що Ісус існує, що щось є після смерті, ти впевнений, що є небо». Син, посміхаючись до свого батька, говорить  слова: «Небо є там, де є Ісус Христос. Я вірю, що Він чекає на мене, я вірю, що небо розпочинається вже тут, на землі».

Власне, про це говорить нам сьогоднішнє свято, що небо розпочинається вже тут, на землі. Не зважаючи на терпіння, страждання, хвороби, навіть смерть, котра доторкається багатьох із нас, ми покликані до того, щоб жити на небі. Я покликаний, щоб жити на небі, бо тут я тільки подорожуючий, бо тут я тільки у гостях. Я покликаний жити там, де є Ісус Христос.

Прощання завжди є болючим, особливо, коли прощаєшся із тим, кого ти дуже любиш. Ісус Христос говорить, що ми покликані до вічності, що ми покликані до того, щоб перебувати на небі. Чи може ми створити рай на землі, рай там, де ми є? Багато із нас пам’ятає той час, коли хотіли побудувати рай на землі, рай без Бога, і скільки крові та сліз було пролити задля цієї утопічної ідеї, комуністична ідеологія хотіла створити рай на землі, але він перетворився на пекло. Рай без Бога – це завжди пекло, завжди царство ненависті, злоби,  вбивства. Ісус натомість закликає нас будувати рай там, де ми є.

Сьогоднішнє свято ставить перед нами питання: що вибираю я? Чи вибираю я рай, чи, можливо, навпаки я вибираю пекло? На це питання ми маємо дати не просто ствердну відповідь, але і своїм життям, своїми вчинками, своїми діями засвідчити про це? Чи я насправді вибираю рай там, де я є, де є Бог? Бо рай – це присутність Бога там, де ми є, це ділитись Богом там, де ми є, це ділитись любов’ю там, де ми є. Ісус Христос говорить, що не вистачає цей рай мати у собі, потрібно іти та ділитись ним? Та чи вмію я ділитись Богом, чи хочу я ділитись Богом там, де я є?

Ісус посилає кожного із нас в дорогу: іди і проповідуй. Але, як проповідувати? А починати потрібно з малого, ось, коли я сьогодні зустрів свого сусіда чи сусідку, то чи я до них привітався? Чи привітався із великою щирістю та радістю? Якщо я привітався із радістю й щирістю, то я відкрив рає, простий рай там, де я живу. Тому що я цю радість, це рай можу передавати іншим. Але цей рай я зможу передати лише, тоді коли він буде у мені, коли я буду жити ним, жити Вознесінням. Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *