Євангелист Іван говорить, що Бог є любов, проте Бог так само є і справедливість. Для того, щоби спасти людський рід від вічної погибелі через первородний гріх Адама, Пресвята Трійця посилає у світ єдинородного Божого Сина, щоб Його життям та смертю викупити людський рід.
Святе Письмо нам говорить, що «як через одного чоловіка ввійшов у світ гріх, і з гріхом смерть, і таким чином смерть перейшла на всіх людей, бо всі згрішили» (Рим. 5:12), а «… як через переступ одного на всіх людей прийшов засуд, так через чин справедливості одного на всіх людей приходить життєдайне оправдання» (Рим 5:18). Христос своїм тілом возніс наші гріхи на хрест, щоби нас очистити від гріхів.
Для того, щоби Христові прийти в цей світ та довершити справу відкуплення людини, Йому необхідно було народитися. Для цього Премудрість Божа вибирає та приготовляє із всього людського роду Діву Марію, котра народилася від Йоакима та Анни, які молилися до Бога, щоби їхнє подружжя було благословенне дитиною. В єврейському народі кожна сім’я бажала, щоб саме від них народився Месія, про Котрого говорять пророки.
Молитва Йоакима та Анни була почута. В них народилася дівчинка, котру вони назвали Марія. Коли їй виповнилося три роки, то за даною Богу обітницею, Йоаким та Анна відвели Марію до Єрусалимського Храму, щоби там Її посвятити Богу. Батьки розуміли, що Вона – дар Божий, а те, що Боже, те повинно бути Йому і посвячене. І ось вони торжественно вводять Свою дитину в Єрусалимський Храм, а назустріч виходить первосвященик Захарія, котрий звершував в Єрусалимській святині своє первосвячениче служіння. За задумом Божим, Захарія в цій маленькій дитині побачив Божу обраницю. Ведений Святим Духом, він вводить Її в ту частину Єрусалимського Храму, куди він сам міг заходити тільки один раз в році: в Святеє Святих, для того, щоби там Пресвята Діва зустрілася із Богом.
В Єрусалимському Храмі Свята Діва перебувала до чотирнадцяти років. За Своє життя Вона була вибрана Богом для того, щоби з Неї воплотився Спаситель людського роду.
Уявімо собі таку ситуацію: людина впала в глибоке провалля і не може ніяк звідти самотужки вибратися, бачить тільки над собою пекуче сонце, немає довкола ані душі, хто б їй допоміг. Цій людині залишається тільки волати про допомогу. І ось в це провалля спускається мотузка, людина радіє від того, що їй вдасться врятуватися. Ось приблизно в такому самому стані перебувало людство та цілий світ до воплочення Христа. І тільки прихід Христа стає тією мотузкою, котра спустилася кожному із нас, щоби могли спастися Христом та в Христі. Хоча потрібно ще докласти чимало зусиль, щоби по тій мотузці, перебираючи руками та ногами, вибратися із гріховної ями наших пристрастей. Хоча Господь нас і спас, але завершити діло власного спасіння ми повинні самі, за допомогою Божої благодаті.
Як Діва Марія ішла назустріч до Бога, піднімаючись сходами Єрусалимського Храму, так само і ми повинні підніматися назустріч Богові по сходинках наших чеснот.
Празник Введення до Храму Пресвятої Богородиці показує нам важливість єдності із Богом та перебуванню в Церкві. Без молитви, без Церкви неможливо здобути очищення нашої душі, неможливо стати Храмом живого Бога.
Саме в Церкві під час Літургії, приймаючи Святу Євхаристію, Сам живий Бог вселяється в наше тіло та душу. Коли ми на Літургії чуємо виголос священика: «Святеє святим», то маємо розуміти, що ми причащаємося великої святині. Ми із своїми гріхами стаємо святими, бо Сам Господь входить в нас.
Свято Введення навчає нас, що ми можемо зустріти Бога, що ми повинні пройти той самий шлях, котрий пройшла Пресвята Богородиця: сходинками Єрусалимського Храму, щоби ми від однієї чесноти до іншої, причащаючись Святих Божественних Тайн, могли підніматися назустріч Богу.