Палестина не тільки сьогодні, але і в минулому була маленькою крапкою на строкатій поверхні Землі. Проте саме із цієї невеличкої країни протягом довгих років до неба піднімалися молитви, псалми та духовні пісні. Саме на цій землі жили протягом багатьох століть пророки, котрі прославляли Бога та пригадували людям, що їм слід зберігати Його Закон. Пророки попереджали, що за непослух, за відвернення від Бога людей очікує покарання. Так Бог через пророків промовляв протягом багатьох століть. Проте раптом, після останнього пророка Малахії, на довгих 450 років Бог замовк. В єврейському народі не було пророка.
Пророків не слухали, їх вбивали та продовжували жити, підкоряючись своїм пристрастям. Що означало очікування Месії та від чого Він мав спасти людину? Ми знаємо, що людина була створена Творцем на образ та подобу Божу, але через гріх ця єдність була втрачена Месія Спаситель мав відновити цю втрачену гідність, щоби людина могла знову жити в раю та бути в союзі із Богом.
Перед тим, як пастухи почули ангельський спів: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2:14), відбулася одна значна подія в Єрусалимському Храмі. Коли священик Захарія ніс свою священичу службу в Єрусалимській Святині він почув слова Ангела: «І буде тобі радість і веселість, і багато з його народження радітимуть… і багато синів Ізраїля наверне до Господа, їхнього Бога» (Лк. 1:14;16). Після цієї зустрічі Захарія онімів аж до тих пір, поки в нього не народився син. Коли ж він знову зміг говорити, то почав пророкувати, називаючи свого сина «Пророком Всевишнього». Ось так закінчується 400-літня мовчанка між Богом та людьми.
Ангели, звертаючись до пастухів, сповіщають їм про радість, яка очікує на кожну людину. І хоча слухачів ангельського хору було дуже мало. Вони всі розуміли, що цю ангельську пісню: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2:14) будуть передавати із уст в уста, з століття в століття.
Через 40 днів після народження Христа Спасителя схожу пісню проспівав втомлений життям та очікуванням на обіцяного Месію праведний старець Симеон. Взявши Немовля Ісуса на свої старечі руки, він благословив Бога та промовив: «Нині, Владико, можеш відпустити слугу твого за твоїм словом у мирі» (Лк. 2:29).
Пісню старця Симеона проспівала і праведна жінка Анна, дочка Фануїла, котра, побачивши Ісуса та Марію: «…почала прославляти Бога та говорити про нього всім, що чекали визволення Єрусалиму» (Лк. 2:38).
Старий Завіт очікував оновлення, він очікував Месію. І голос від пісні радості виливався із глибин Старого світу із уст праведників: Захарії, Симеона та Анни.
Від тих часів і аж до тепер не стихає пісня: «Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання» (Лк. 2:14). Її співає Церква, її співаємо ми, прославляючи Бога, Котрий народився в Вифлеємі, взявши на Себе нашу людську природу. Для того, щоби ми змогли приєднатися до цього хору різних голосів ми повинні навчитися бути уважними до себе, до свого сумління, до ближнього та до Бога. Прислухаймося… Церква сьогодні співає: «Христос рождається, славіте! Христос з небес, зустрічайте!».