Спомин Адамового Вигнання

Вигнання Адама із Раю відіграло велику роль у житті людського роду, і кожного із нас зокрема. Ця подія безпосередньо відноситься і до нас, і до наших найрідніших людей – Адама і Єви. Вони і справді найрідніші для нас – адже саме їх кров тече в наших жилах. Кожен з нас має їх за своїх прародичів. Від них вийшов увесь людський рід, всі народи в світі.

Тоді, дуже давно, відбулося щось таке, що визначило поворот у житті всього людства – гріхопадіння і слідом за ним вигнання з того місця, куди на початку наш Небесний Отець, Господь Бог визначив і жити, і удосконалюватися, і підніматися до Бога весь людський рід. В Біблії це прекрасне місце називається Едемом. Воно знаходилося на території нинішнього Іраку, між Тигром і Євфратом. Саме звідти наші предки Адам і Єва повинні були наповнювати своїм потомством весь Всесвіт.

Але відбулася, якщо можна сказати «непоправима», страшна, трагічна подія в історії всесвітньої людської сім’ї. Адам був створений вільним: він міг, за образом і подобою Божою, обирати той шлях життя, який вважатиме за потрібний. Це був або шлях, запропонований Богом – шлях синівської вдячної слухняності, яка витікала з довіри, любові, споглядання невимовної людськими словами Божественної краси і краси первозданного світу. Це був шлях стремління до Бога.

Але було і щось інше. Теж послух – тому що юна людина неминуче перебувала в стані учня – але послух шахраєві, вбивці і лиходієві – дияволу.

Адам був наділений Господом Богом, також як і ми з вами, вільною волею. Це найбільший, але й дуже відповідальний дар. Як випробування вільного вибору, як затвердження вірності Господеві. В Раю росло древо пізнання добра і зла, звичайно ж, і воно теж було призначене для людини, але Господь передрік і вказав, що про добро і зло ще не прийшов час знати юному Адаму. Він ще не зміцнів, не вдосконалився, і тому, якщо вкусить від цього древа, то помре.

Адам жив в світі Божественної досконалості, в спілкуванні зі своїм Отцем і Творцем, і справді не знав нічого про більш нижчий світ, про інший, як ми тепер розуміємо, варіант розвитку людської історії, де поряд з добром буде торжествувати зло, хвороба, смуток, несправедливість, підступність, страждання.

Сатана, диявол, запропонував йому і його дружині Єві: “… що, коли скуштуєте його, то відкриються у вас очі, і ви станете, як Бог, що знає добро й зло” (Бут. 3,5). А у Адама, дійсно, була ця мета – бути як Бог. Він і створений був за образом і подобою Божою і, удосконалюючись, йшов саме в цьому напрямку. Але сатана сказав: «Навіщо чекати? Давай відразу. Вкуси від забороненого плоду – і відразу ж будеш як бог!». Спадкоємці такої спокуси, брехні і зараз поруч з нами. Коли ми, грішним ділом, заглядаємо в телевізор, то обов’язково бачимо витвір, який називається рекламою. Нам кажуть: «З’їжте таблетку і відразу схуднете», або «Купіть цей засіб і будете здоровими», «А ось цю таблетку з’їжте – і відразу станете молодими». Обман. І всі про це, звичайно ж, здогадуються. Але як багато людей піддаються цьому!

Ось, якщо можна так сказати, такій самій вульгарній рекламі – «Скуштуйте і будете як боги!» – піддались і наші прародичі. Немає нічого нового під сонцем.

Але тоді, в Едемі, відбулося, звичайно, незрівнянно більше. Люди не просто не послухалися Бога, вони, нехай необачно, нехай не подумавши, але обрали найстрашніший шлях, який тільки можна уявити на цій землі – спротив Божій волі. А що в цьому світі може противитись волі Божій? Спротив волі Вседержителя, Всемогутнього Бога – це смерть. І ось на цю смерть прирекли себе рідні нам люди, наші прародичі, прабатьки Адам і Єва.

Диявол чудово знав про це, він сам був у стані вічної смерті, вічного гниття і злоби, і тому його головною метою було затягнути в свою погибель і перших людей, і увесь майбутній людський рід.

Але, на відміну від занепалих духів, в людській душі залишилося і добро. У них, у занепалих духів, добра вже не існує. Вони повністю віддані злу, ворогу Бога. У людини ж і після гріхопадіння залишилося добро, але в нашу сутність були внесені зміни, було засіяне зло. Апостол Павло в Посланні до римлян говорить: «Бо, що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то я згоджуюсь із законом, що він добрий. Тепер же то не я те чиню, а гріх, що живе в мені. Знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу.Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені» (Рим. 7,15-20).

 

Отже, люди неминуче повинні були загинути, розбитися на смерть об скелю спротиву Божій Волі. Але Господь, через Свою нескінченну любов до людини, до майбутнього людського роду, до кожного з нас, обрав інший шлях для людей. Шлях, нехай довгий, нехай нелегкий, але все ж таки шлях спасіння людського роду від вічної смерті. Як же починалося це спасіння?

В Біблії ми читаємо: “Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх” (Бут. 3,21). Господь одягнув людей в шкіряні ризи і вигнав їх з Раю. Що це таке? Як це зрозуміти – «вигнання з Раю»? А це ось, якраз і звідси почалося наше спасіння. Але, що це за «шкіряні ризи»? А опустіть очі і подивіться самі на себе. Наше тіло – це і є ті самі ризи. Нинішнє тіло людини зовсім інше в порівнянні з тим, духовним тілом, в яке був зодягнений перший Адам, так пишуть Святі Отці Церкви. А тепер заглянемо в свою душу… Ми побачимо її, наповнену пристрастями і гріхами. Виявляється те, що ми тілесно і духовно з себе показуємо, – це і є стан «вигнання з Раю». А перебуваючи в Едемі, людина мала абсолютно інше тіло і іншу неушкоджену душу.

Так, ми з вами дуже добре знаємо, що таке «вигнання з Раю»! «В поті лиця твого їстимеш хліб твій» (Бут. 3,19). Звичайно ж, людське життя – це велике щастя, але люди середнього та старшого покоління знають, що все ж до 45-50 років людина живе працею, потом, скорботами, а потім починаються хвороби, особливі вікові проблеми, потім смертна хвороба і сама смерть… Буває й інше, коли людина в більш молодому віці хворіє і помирає… Але так чи інакше, людина переходить з цього тимчасового життя в незбагненну і страшну для неї смерть. «Бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3,19). Безліч турбот, проблем, труднощів, які потрібно випробувати людині в житті – неминучі для кожного. І все це – «вигнання з Раю». Тільки в юному, зовсім нерозумному віці, ми ще тішимо себе надіями, що все буде безхмарно саме у нас, що ми зуміємо прожити зовсім по-іншому. А пізніше, якщо ми церковні люди, то згадуємо слова псалмоспівця: «Чоловік бо – дні його, немов билина: квітне, мов квітка в полі» (Пс. 103,15). Праця, скорботи – це і є доля вигнанців. Недарма і в ектеніях на Божественній Літургії, і на всеношній, ми молимося «про недужих, страждаючих, полонених і за спасіння їх… Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди…» і таке інше.

Коли Адам ввів у своє серце дух спротиву, дух диявола, він уже не зміг просто так, як і раніше, жити перед лицем Божим. Ця подвійність, це причастя дияволу і смерті одразу стало просто розривати його. Пам’ятаєте, в Біблії описується, що Адам і Єва, після того, як скуштували плід із дерева пізнання добра і зла, буквально стрімголов втекли, сховалися, почувши голос Бога. Вони не могли виносити присутності Божої, і по суті самі себе вигнали з Раю, перш ніж Господь Бог вислав Адама із Едемського саду.

Господь відправляє людину, Своє творіння, в довгий шлях з однією лише метою – для спасіння її від вічної смерті. І Сам, в особі Свого єдиного Сина, Єдиносущного Отцю, Господа Ісуса Христа, теж вирушає в цю дорогу, назустріч цьому блудному синові, щоб, нехай не відразу, нехай через довгий час, нехай ціною мук і смерті Господа Ісуса Христа, Бога, здійснити це спасіння.

Бог обрав особливий шлях спасіння людини.

Ось, що ми з вами сьогодні згадуємо. У наспівах на всенощній співається: «Сидить Адам навпроти раю,ридаючи оплакує свою наготу: горе мені, обманеному і окраденому, та й обезславленому лукавою спокусою! Горе мені, що через свій нерозум став нині нагим і бідолашним! О раю, вже не скуштую твоєї насолоди, вже не побачу Господа Бога мого і Творця! Піду бо в землю, з якої взятий! Щедрий і милостивий, благаю Тебе: помилуй мене упалого». Кожен з нас, слідом за Адамом, має оплакувати свої помилки. Але, на щастя, ми бачимо, як через Своє милосердя Господь і ці помилки втілює в наше спасіння. І навіть людські падіння Господь Бог використовує для покаяння і переміни людини. Адам, звичайно, плакав не тільки над самим собою, але і над численним своїм потомством, серед якого і ми з вами. Він бачив, на що прирік соньми людей, і що не всі з них, навіть завдяки хресній жертві Господа Ісуса Христа, будуть спасенні.

Ось до цієї давньої, і в той же час особистої, яка повторюється для кожного з нас, в нашій власній долі, історії повертає нас Свята Церква напередодні Великого посту. Від цієї точки гріхопадіння і вигнання самих себе з Раю до нашого спільного сумного, занепалого стану починається сьогодні входження в Піст і покаяння.

Ми ще багато будемо з вами говорити про піст, про те, як з користю його пройти. Але в Євангеліє є розповідь, де простими словами говорилося про те, що, якщо ми простили своєму ближньому із цілого серця його гріхи, то й Господь простить нас. Ця заповідь – Божественна. Подивіться, Господь не вимагає від нас надто багато, Він пропонує нам те, що кожен з нас може зробити – простити від щирого серця, і цим уподібнитися Богові: Господь через Своє милосердя прощає кожній людині її гріхи, як тільки вона щиро кається.

І ще сказано в Євангелії: не збирайте собі скарбів на землі, скарбів для наших шкіряних риз, які хворіють, старіють, які мучать нас і мучаться самі протягом нашого життя. Не збирайте для них скарбів, збирайте скарби там, в Едемі, в тій країні, спадкоємцями якої ми по-справжньому є, та тільки забули про це або не знали. У тій країні, звідки вигнані були наші предки, але, в яку ми повинні вселитися. І не просто в Едем, а в нескінченно досконаліший, ніж Едем; в Новому Завіті це називається Новим Єрусалимом. Кожна людина повинна, якщо докладе до цього зусиль, не тільки повернутися в перший, до гріхопадіння, стан, але більш – стати спадкоємцем Самого Бога. Це те, заради чого створив людину Господь Бог. Недарма ж Адам був спокушений лукавим обіцянкою стати «як бог». Але ж це і є мета Бога по відношенню до людини – піднесеної, наповненої вірою у Христа, яка прямує до нескінченного Божества. Це і є мета творіння.

Відразу, звичайно, про це все не розкажеш. Але Великий піст – зручний час для поглиблення духовного життя. Потрудімося, докладімо зусиль і для пізнання, і для покаяння, і для переміни життя, для спасіння душі і поєднання з Богом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *