Тріумфальний в’їзд в Єрусалим до Ісуса

Кожного року у Вербну неділю всі дружно збиралися у Церкві: діти та молодь, дорослі та старші, з гілками у руках, «б’ючи» один одного, щоби відсвяткувати в’їзд Ісуса в Єрусалим. Так було кожного року. На жаль, 2020 рік розпочався із тяжких випробувань, які випали на долю цілого світу. Кожна країна веде нерівну боротьбу із смертельною хворобою, котра забирає тисячі життів. У всіх країнах вводяться суворі карантинні заходи, щоби оберегти життя здорових людей. Усі ми залишилися сидіти по своїх домівках, спостерігаючи, що буде дальше, надіючись та просячи Бога змилосердитися та оздоровити нашу Землю. І так важко стає на душі, коли розумієш, що попереду найбільший із християнських празників – Воскресіння Христове, а наші храми осиротіли. Ми не в змозі щось порадити чи виправити. Ми не в силах щось перемінити чи перекреслити. Але ми можемо докласти усіх зусиль, щоби залишитися живими та здоровим, щоби в наступні роки ще сильніше прославляти Бога, віддаючи належну шану та почитання, розуміючи, що ми – тільки подорожні на цій землі, що від нас нічого не залежить. І цінувати кожен день свого життя, не забуваючи гірких сторінок історії, котрі розставляють все по своїх місцях.

Чимало людей знають історії Господнього входу в Єрусалим. Ісус Христос на молодому осляті в’їжджає в Єрусалим. Навколо Нього зібралося чимало людей, котрим вже було відомо, що Ісус воскресив чотириденного Лазаря. Всі вони ликують та радіють, зустрічають Ісуса, як Царя, котрий має звільнити їх від тиранії римських правителів.

Ця історії відома усім нам. Та чи знаємо ми, що ще задовго до появи Ісуса в Єрусалимі, за сотні років до Його народження, хтось інший в’їжджає на осляті в Єрусалим? І цей перший тріумфальний вхід розкриває нам цінність Господнього входу.

Наша історія розпочинається в першій книзі Самуїла. Тут ми зустрічаємо хлопчика Давида, котрий в дитинстві переміг велетня Голіафа, а в юному віці підкорив армію. Він зростав, слухаючи голосу Бога. В першій книзі Царів цар Давид зістарівся: «Цар Давид постарівся, став ветхий деньми, і хоч як його загортали покривалами, не міг зігрітися» (І Цар. 1:1). Життя Давида добігає кінця. Дуже скоро на престол зійде новий цар.

Один із синів Давида, Адонія, вирішує сам стати царем: «Аж ось Адонія, син Хаггіти, запишавшися, почав говорити: «Я буду царювати!» Завів він собі колісниці, коні і п’ятдесят чоловіка, що бігли поперед ним. Батько ж його поки жив, ніколи не картав його» (І Цар. 1:5). Він розпочинає своє сходження із налагодження стратегічних відносин: з воєначальником Йоавом та священиком Евіятаром. Він закликає їх, щоби особисто коронувати.

 Ми ж знаємо, що до цього часу цар Давид уже визначився із наступним царем. Ним має стати Соломон. Тому в діях Адонія ми бачимо ворожу гру, котра тягне за собою бунт та заколот проти його ж брата Соломона та його матері Версавії. Більш того, це була явна загроза Божим обітницям. Господь обіцяв, що від Давида розпочнеться царська династія.

Ця сімейна криза розпочинає боротьбу за Царство Боже не на життя, а на смерть.

Хоробра жінка, вірний пророк, законний цар.

Версавія входить в нашу історію, щоби попередити царя Давида про те, що відбувається в його царстві: «Ввійшла Ветсавія до царя до покою – цар же був старезний, а Авішага, шунамійка, вслугувала цареві, – припала (Ветсавія) на коліна і вклонилась цареві; цар запитав: «Чого бажаєш?». Відказала йому: «Пане мій! Ти заприсяг був твоїй слугині Господом, твоїм Богом: Син твій Соломон буде царем після мене і сяде на моїм престолі. А ось Адонія став царем, а ти, добродію мій, царю, про це й не знаєш» (І Цар. 1: 15-18). Версавія і пророк Натан нагадують Давиду про клятву, котру він дав у відповідь на Божі обітниці.

Цар Давид заспокоює її: «Як заприсяг я тобі Господом, Богом Ізраїля, що син твій Соломон після мене буде царем і що він сидітиме на моєму престолі замість мене, так і зроблю сьогодні» (І Цар. 1:30). Він викликає Натана- благочестивого пророка, Цадока – благочестивого священика та Бенаю – благочестивого царського радника і наказує їм: «Візьміть із собою слуг вашого пана, посадіть Соломона, мого сина, на мого мула, й завезіть його в Гіхон» (І Цар. 1:33).

Давид дає свого королівського віслюка Соломону і направляє його в Єрусалим, до джерела Гіхон. Соломон був помазаний і возведений на престол з особливою почестю. І це не була таємна самопохвала подібна до вечірки Адонія, а величне святкування. Народ радісно зустрічає появу нового Божого царя: «Нехай живе цар Соломон!». Тоді народ піднявся позад нього, і грали люди на сопілках, і раділи так славно, що аж земля розпадалась від їхнього крику» (І Цар. 1:39-40).

Перший тріумфальний в’їзд вказує на другий.

В’їзд Соломона в Єрусалим на ослі через Кедронську долину та джерело Гіхон проголошує появу нового, істинного царя. Саме цей цар на осляті – істинний син Давида.

У Вербну неділю ми пригадуємо те, як Ісус йде тим самим шляхом Соломона через Кедронську долину та в’їжджає в Єрусалим на осляті: «А коли наблизились до Єрусалиму, прийшли вони у Витфагію, коло гори Оливної. Тоді послав Ісус двох учнів, сказавши до них: «Ідіть у село, що перед вами; відразу ж знайдете прив’язану ослицю й осля з нею; відв’яжіть і приведіть до мене. А як хтось скаже вам щось, ви відповісте, що Господь їх потребує, але він незабаром поверне їх назад». Сталось це, щоб збулося слово пророка, який говорив: «Скажіть дочці сіонській: Ось цар твій іде до тебе; лагідний і верхи на ослиці, – на осляті, синові підяремної». Учні ж пішли і зробили так, як Ісус звелів їм: привели ослицю та ослятко, поклали на них одяг й Ісус сів на неї. Народ же, якого було багато, простеляв свою одіж по дорозі, а інші зрізували з дерев гілки і розкладали по дорозі. Люди, що йшли перед ним і ззаду, кликали: «Осанна Синові Давида! Благословен той, що йде в ім’я Господнє, осанна на висоті!». І коли він увійшов у Єрусалим, заметушилося все місто, питаючи: «Хто це такий?» (Мт. 21:1-10).

Ми бачимо смиренну картину – в’їзд на осляті замість бойового коня. «Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці» (Зах. 9:9). І ця картина показує контраст між Царством Бога та тим, як Ірод чи Пилат в’їхав би в місто.

Ісус в’їжджає в Єрусалим, як істинний цар, істинний син Давида. Правдивий цар, якого так довго очікував ізраїльський народ.

З нами Той, Хто більший від Соломона.

Царювання Ісуса – це не царювання Соломона. Соломон не повірив Богу та повернувся до ідолів. Ісус завжди був послушний Своєму Небесному Отцю. Навіть тоді, задихаючись на хресті, Він доручає Свій дух в руки Отцю: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, Він віддав духа» (Лк. 23:46).

 Соломон гріховно набирав собі чужоземних цариць, щоби укріпити свій статус. Ісус віддав Себе за Свою наречену, Церкву. Він очисти та освятив її: «щоби появити собі Церкву славну, без плями чи зморшки або чогось подібного, але щоб була свята й непорочна» (Еф. 5:27).

Соломон побудував величний Храм, але згодом наказав людям поклонятися чужим ідолам. Ісус заснував новий Храм для вірних Йому людей: «Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади» (Євр. 2:12). Соломон повіві свій народ шляхом вигнання, Ісус став для кожного із нас шляхом до Бога: «Я дорога, і правда, і життя» (Ів. 14:6).

Соломон помер так само, як помер і Давид: «І спочив Соломон зо своїми батьками і поховали його в місті Давида, його батька» (І Цар. 11:43). Ісус воскрес із мертвих, щоби дарувати вічне життя не тільки Давиду та Соломону, але усім нам: «Годилось бо йому, – заради якого все і через якого все, що ввів багато синів у славу, – вдосконалити стражданням того, хто дав почин їхньому спасінню» (Євр. 2:10).

В цю Вербну неділю ми згадуємо тріумф другого царя, Котрий в’їхав на осляті в Єрусалим. Він нагадує всім нам, що Він і тільки Він є тим істинним Царем, за яким ми маємо йти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.