Тропар Успіння Пресвятої Богородиці: очевидне неймовірне

У Різдві дівство зберегла Ти,
в Успінні світа не оставила Ти, Богородице.
Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя.
І молитвами Твоїми ізбавляєш від смерті душі наші.

 

Грецький оригінал:

Ἐν τῇ Γεννήσει τὴν παρθενίαν ἐφύλαξας,
ἐν τῇ Κοιμήσει τὸν κόσμον οὐ κατέλιπες Θεοτόκε.
Μετέστης πρὸς τὴν ζωήν,
μήτηρ ὑπάρχουσα τῆς ζωῆς,
καὶ ταῖς πρεσβείαις ταῖς σαῖς λυτρουμένη,
ἐκ θανάτου τὰς ψυχὰς ἡμῶν.

В нашій Церкві існує безліч свят, які присвячені Пресвятій Богородиці. Якщо починати хронологічно, то перше з них – зачаття Богородиці праведною Анною (9/22 грудня); потім – Різдво Богоматері (8/21 вересня), Введення в Храм (21 листопада/4 грудня), Стрітення (2/15 лютого), Благовіщення (25 березня/7 квітня), Успіння (15/28 серпня). Далі йдуть святкування, встановлені в пам’ять про появу Пресвятої Діви, про чудеса, вчинені Нею в різні епохи церковної історії: це величне свято Покрови (1/14 жовтня).

Головним серед всіх цих свят можна вважати Успіння – так само, як головним днем пам’яті святого, зазвичай, є день його смерті, так само, як головне Господнє свято – Великдень, спогад смерті і Воскресіння Христа.

Успіння Богородиці – останнє дванадесяте свято в церковному році, який починається 1/14 вересня й закінчується в серпні. Через два тижні після віддання Успіння настає передпразництво першого в році дванадесятого свята – Різдва Богородиці.

Про що безпечніше мовчати

Невідомий автор тропаря Успіння, звертаючись до Богородиці, споглядає неймовірність того, що сталося. А Те, що відбулося з Пресвятою Дівою, не вміщає людський розум і буденний досвід.

Пояснення до тексту тропаря:

1. У Різдві… в Успінні… – тут маються на увазі не свята Різдва Христового та Успіння Пресвятої Богородиці, а самі дії народження і смерті. Успіння (усипляння) від уснути – заснути; традиційна метафора смерті як сну, тут набуває більш конкретного значення. За Церковним Переданням, прийдешнього воскресіння з мертвих, якого очікує весь рід людський (у тому числі, святі), Їй вже не потрібно.

2. Переставилася Ти до життя, бувши Матір’ю Життя. Одне і те ж слово, життя має тут дещо інше значення. У першому вживанні життя означає життя, вічне життя. У другому – Христа, Який є життям (“Я дорога, і правда, і життя”, (Ів. 14, 6)); Який приніс у світ “життя – щоб достоту мали”, (Ів. 10, 10)). У цьому сенсі можна сказати про Богородицю, що вона народила Життя людям.

3. молитвами Твоїми – грецьке слово πρεσβεία, означає тут “прохання”, і конкретно – прохання про помилування.

SUB SPECIE POETICAE

Церковні літургійні піснеспіви, присвячені Пресвятій Богородиці, як правило, дуже складні і “догматичні”. Грецькі піснеспіви звертаються до Богородиці: у світлі догмату про Втіленні Бога Слова. Вони розмірковують про ту роль, яка належить Їй у цьому найбільшому диві, вони споглядають неймовірність того, що сталося. Цього не вміщають людський розум і буденний досвід, про що постійно нагадують богородичні гімни (мотиви “мовчання мудреців” і “здивування філософів”) і про що, як говорить одне з цих співів, “безпечніше було б мовчати”.
Хвалебні піснеспіви і є мовчанням, яке одягнене в слова, на подобу величезної вишивки. Улюблена риторична фігура тут – поєднання непоєднуваного: “Невіста Неневісная”. Спогляданню співакам і слухачам пропонуються речі, які неможливо уявити: дівиця стає матір’ю, залишаючись дівицею; жіноче лоно вміщує Того, Кого не вміщає зоряний світ і все творіння; смертне, створена людська істота народжує “життя нескінченне”. Гімнографія начебто насолоджуються “неможливостями” з одним іменування: Богородиця.

Ми не раз вже говорили про особливий інтелектуалізм і “теоретичність” візантійської літургійної поезії. З цією її якістю можна пов’язати і звичайну присутність в богородичних співах старозавітних образів, в яких богослови вбачають прообраз Богородиці: Богородиця – сходи, які бачив патріарх Яків, глечик манни з давньої Скинії Завіту, жертовник, неопалима купина, перехід через Червоне море… Все це – зразки того, “чого не буває”, чудеса, в яких “єстества чин” (природний закон) скасовується.

Тропар Успіння, про який ми ведемо мову, не включає в себе ці старозавітні символи. Його композиція прозора. Перші два вірші дають паралельні образи з’єднання несумісного: незайманого народження – і кончини, що не означає повного розриву з світом. Два ці дива подані в одному модулі: збереження. “Дівицтво зберегла” – “світу не залишила”. Оберігання, охорона, покров – це одні з головних мотивів в шануванні Богородиці. У молитовних зверненнях до Неї звучить надія, що з Її допомогою і зникле не пропаде. Два цих вірша складають ніби богословський вступ до гімну.

Наступні чотири вірша тропаря розвивають його основну тему: смерть – і життя. Кончина Богородиці – не смерть, а перехід до життя (вічного життя), до того нового Життя, яке Вона народила, залишаючись смертною істотою. Слово “смерть” з’являється тільки в останньому рядку, і відноситься не до кончини Богородиці, а до “нас”, а, якщо точніше, до “наших душ”, які, через Її заступництво, спасаються від смерті. Її життя після кончини не тільки не припиняється, але стає джерелом життя для “наших душ”.

З темою заступництва, ходатайства, просительства Богородиці пов’язана тема Суду. На Суді Христовім Вона виступає як адвокат, як прохач про помилування засуджених. Тут сходяться латинська і грецька традиції гимнографії Богородиці. І в західній традиції Вона насамперед – Захисниця, “адвокат” на “праведному суді”, надія тих, у кого немає жодної іншої надії.

У Святому Письмі ми зустрічаємо одне джерело цього тисячолітнього образу “заступниці за людей перед Сином”: розповідь про весільний бенкет в Кані Галилейській. Співчуття Богородиці до людей, яким не вистачило вина, і прохання до Сина виправити цю ситуацію стають поштовхом до початку Його чудес, до першої “появи слави”, до початку Його місії Спасителя. Адже, не забуваймо, що перше чудо Господь здійснює на прохання Матері (Ів. 2,1-11).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *