Після Вознесіння Господа Ісуса Христа на небо Пресвята Богородиця жила в околиці Єрусалиму, відвідуючи місця, де проповідував і здійснював чуда Її Син. Особливо Вона любила Гетсиманський сад, Вона довго молилася там, де Господь Ісус Христос часто проводив ночі в молитві і звідки повели Його на суд і на хресні страждання. Вкінці однієї молитви перед Нею постав Архангел Гавриїл. Сіяючий радістю, він повідомив Їй, що через три дні закінчиться шлях Її земної подорожі, і Бог візьме Її в Свої вічні обителі. При цьому він дав Богородиці райську гілку, яка випромінювала неземне світло.
Зійшовши із Єлеонської гори, Богоматір стала готуватися до відходу із цього життя. Перш за все Вона розказала усиновленому Нею апостолу Івану про те, що скоро покине цей світ, а потім повідомила про це і своїх близьких.
На початку третього дня дім Діви Марії наповнили Її рідні і близькі, котрі не могли стримати своїх сліз, бачачи скоре розставання. До цього дня Божим Провидінням із різних сторін світу зібралися апостоли, котрі захотіли попрощатися із Богородицею. Богоматір в розраду тим, хто плакав обіцяла, що стоячи перед Престолом Божим, Вона буде молитися за них, а також за всіх людей.
Нарешті настав час, коли Богоматір повинна була переставитися. Раптом оселя освітилася неземним світлом Божественної слави, а верх оселі став прозорим. І тут, в незвичайнім світлі, зійшов із неба Сам Господь Ісус Христос, оточений ангелами і душами старозавітних праведників.
Богоматір, дивлячись на Свого Сина, ніби солодко засинала, без жодного тілесного терпіння, передала в Його руки Свою чисту душу.
Згідно Передання, в час поховання Богоматері апостоли несли одр, на якому знаходилося ЇЇ Пречисте Тіло, а велика кількість вірних, оточуючи процесію, співали священні пісні.
Невіруючі жителі Єрусалиму, вражені торжеством поховання і озлоблені почестями, які вчинили Матері Того, Кого вони відкинули і розп’яли, донесли про все те, що відбувалося юдейським начальникам. Останні, горіли злобою до всього, що нагадувало їм про Ісуса Христа. Вони послали слуг і воїнів, щоб розігнати цю процесію, а тіло Богоматері піддати нарузі. Але відбулося несподіване чудо: небесний вінець, який супроводжував тіло Богоматері, опустився до землі, огородивши стіною поховальну процесію. Проте один із юдейських священиків, Афтоній, скрикнув: «Ось яку честь віддають тілу, яке народило Того, Хто знищив закон наших предків», – кинувся до одру Богоматері, щоби його перекинути. Але, коли він тільки доторкнувся до нього, Ангел невидимим мечем відсік йому обидві руки. В страсі Афтоній впав на землю, кличучи: «Горе мені! Горе мені!».
Тоді апостол Петро, зупинивши процесію, сказав йому: «Афтоніє! Ти отримав те, що заслужив. Переконайся тепер, що Господь є Богом караючим, Який не чекає». Афтоній, бачачи в усьому дію Самого Бога, проказав: «Вірую, що Ісус є провіщений пророками Спаситель світу. Він є Христос!». Тоді апостол Петро звелів йому звернутися до Пресвятої Діви з молитвою про прощення, після чого приклав краї рук до їх відсічених частин. Як тільки Афтоній зробив це, його руки зрослися. Лише тонкий шрам на місці відсічення нагадував про те, що сталося. Потім, наповнений почуттями подяки, він впав перед одром Пречистої і голосно почав дякувати Їй.
Вже настав пізній вечір, коли апостоли змогли покласти тіло Богоматері до печери-усипальниці, закривши вхід до неї великим каменем.
В числі зібраних апостолів не було одного із них, тобто апостола Томи. Прийшовши на три дні пізніше в Єрусалим, він відправився в Гетсиманію, щоби, хоч із запізненням, попрощатися із тілом Пречистої. Апостоли, прийшовши із ним до печери, зглянулися над ним і відвалили камінь від входу, щоб апостол Тома міг поклонитися святим останкам. Але, ввійшовши в печеру, вони побачили тільки Її поховальні пелени, які виділяли приємні пахощі, самого тіла Богоматері там не було. Вражені цим незрозумілим зникненням Її тіла, вони вирішили, що Сам Господь взяв на небо Її пречисте тіло.
Після воскресіння Спасителя, апостоли мали звичай під час трапези залишати одне місце за столом вільним і перед ним покладали хліб на честь Воскреслого Господа. Коли закінчилася трапеза, вони вставали та молилися, возносивши цей хліб, називаючи його Господньою часткою, кажучи: «Велике ім’я Святої Трійці, Господи Ісусе Христе, помагай нам». Коли ж на третій день після Успіння Богородиці, апостоли стали возносити хліб в ім’я Христа, несподівано перед ними з’явилася Пресвята Богородиця разом із ангелами, які служили Їй, кажучи: «Радійте, Я з вами по всі дні». У відповідь апостоли проказали: «Пресвята Богородице, допомагай нам». Після цієї чудесної події, апостоли стали здійснювати возношення на честь Пресвятої Богородиці, тобто одну частину хліба споживали перед трапезою в ім’я Господа, а іншу – після трапези в ім’я Богородиці.
Лагідно дивлячись на них, Вона промовила: «Радійте! Від нині Я завжди буду з вами!». Втішені Її обіцянкою, вони вигукнули: «Пресвята Богородице, допомагай нам!».
Всі чудесні події, які супроводжували Успіння Богоматері, в тому числі і її воскресіння і вознесіння на небо, святий Іван Дамаскин відносить до древнього передання Єрусалимської Церкви.