«Спаси, Господи, людей Твоїх і благослови насліддя Твоє, перемоги благовірному народові на супротивників даруй і хрестом Твоїм охорони люд Твій» (тропар свята).
Свято Воздвиження Чесного та Животворного Хреста Господнього – найбільше літургійне свято церковного року. Це свято – нагадування двох історичних подій: перша – відбулася в Єрусалимі 325 року – це освячення двох базилік в часи імператора Константина на горі Голгофі та Гробі Господньому; друга – відноситься до VІІ століття, коли християни отримали перемогу над персами та повернули мощі Святого Хреста в Єрусалим.
Історичні події описують: після того, як Єрусалим захопили римляни, в 70 році нашої ери, був вщент зруйнований Храм, знищені всі юдейські святині, каменю на камені не залишилося й від самого Єрусалиму. Місця, котрі вважалися святими для християн, були осквернені, а на самій Голгофі – святій горі, де Спаситель світу помер за нас, було збудоване капище. Сама ж гора була засипана сміттям. З того часу минуло IV століття. І тоді, коли християнство стало дозволеною релігією, поширювалося та розквітало серед народів, благочестива цариця Олена вирішує віднайти те місце, на котрому страждав Спаситель, знайти Голгофу та печеру Христового воскресіння.
Були зруйновані поганські капища, а на місці, де колись була Голгофа, віднайшли три хрести. Щоби дізнатися, який саме є Хрест Ісуса, а в той самий час проходила траурна процесія, мерця по черзі почали прикладати до трьох хрестів. Коли ж його доторкнули до Хреста Спасителя, то відбулося на очах у всіх чудо – покійник ожив. Зібралося багато народу, щоби побачити Хрест. І патріарх Єрусалимський воздвигнув його – підняв вгору, щоби могли побачити усі. З того часу і до наших днів ми святкуємо це величне свято – Воздвиження Чесного та Животворного Хреста Господнього.
Літургійні тексти цього свята не зупиняються на детальному описі хресних страждань Христа, а зображають нам Христа таким, яким Він є сьогодні: воскреслим, прославленим, блаженним, торжествуючим, як Того, Хто сидить праворуч Отця, Який витер всяку сльозу з очей і дав Йому всяку владу на землі і на небі. Для творців літургійних текстів кожна деталь і обставина має глибоке символічне та спасенне значення. Простерті на хресті руки Христа є божественними обіймами, які розривають дотеперішню розлуку людини з Богом і відновлюють первісну єдність:
«Простер єси на хресті долоні, Спасе, Ти, що простер небо як шатро, і ними обняв народи і людей, які славлять Твої добровільні страждання» (Пісня канону п’ятниці Октоїха).
Пробиття цвяхами рук і проколення списом Ісусового ребра, з якого витікає кров і вода, – все це виявляє жагу божественної любові, спрямованої на визволення людини: «Розіп’явся єси задля мене, щоб виточити мені відпущення; проколотий був у ребра, щоб струмені життя мені пролити; цвяхами був пронизаний, щоб я глибиною страждань Твоїх у висоті могутності Твоєї увірявся і взивав до Тебе, Життєдавче Христе: «Слава і Хресту, Спасе, і стражданню Твоєму!» (Тропар утрені Великої п’ятниці).
Зауважмо, що хресний подвиг Ісуса Христа завжди в літургійних текстах представлений не як Його особисті страждання, а як страждання за всіх і весь світ. Він – «Агнець Божий, що бере на себе гріх світу», щоб його спасти від влади гріха і смерті. Страждання осіб, що стоять під хрестом, так само не їхній особистий біль – співчуття до розп’ятого Христа, а біль усього створеного світу, який співстраждає зі своїм Творцем. В особах, що стоять під хрестом, Церква оплакує гріх, що став причиною розп’яття.
Голгофа – місце великої «космічної битви», тому на іконах біля підніжжя хреста зображено темну печеру, в якій спочиває череп Адама і його кості. Згідно з Євангелієм, розп’яття Ісуса відбулося на «Череп-місці». Отож, хрест було «всаджено у землю», щоб земне і підземне об’єднати з небесним.
Усі літургійні символи і образи мають дуже конкретну ціль – відкрити наше серце і свідомість на слова Христа: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради мене, той його знайде» (Мт. 16, 24-25). Хрест – це не лише символ і знамено нашого спасіння, а й невід’ємна частина нашого земного життя. Христос вчить нас і своїм словом і прикладом, як нам слід сприймати хрест. «Зректися себе» – означає добровільно відмовитися жити для себе самого, прийняти волю Отця (як це зробив Ісус) як найвищий закон свого життя. Взяти хрест, прийняти його – не ігнорувати, не уникати і не втікати від нього, а прийняти як випробування, певний виклик, бути готовим зносити ганьбу, упокорення або навіть мученицьку смерть заради Христа, а також вмерти для гріха. Переважно акцентують увагу на тому, що Христос закликає нас взяти Хрест. Але це лише половина фрази, Він закликає нас взяти хрест і йти за Ним. У кожного є свій хрест, але далеко не кожен несе його, йдучи за Христом. Хрест може стати для людини животворящим лише тоді, коли вона його добровільно на себе приймає і йде за Христом. А йти за Ним означає сприймати все у своєму житті як волю люблячого Отця, який веде тебе через різні випробування до повноти життя.
Поклоняючись у цей святковий день Хресту Господньому, Церква співає короткий змістовний тропар: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо». Хрест нерозривно пов’язаний з воскресінням, бо саме через нього «прийшла радість усьому світові», радість нового життя, дарованого Христом.
Всі ми, християни, у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися, тому Хрест Спасителя повинен завжди бути у нашому серці. Перестаньмо засмічувати наше життя: нашими пристрастями, нашим егоїзмом, нашої всеспроможністю, нашими турботами, бо так ми засипаємо у наших душах Хрест Того, Хто помер за нас.
Свято Воздвиження Господнього Хреста закликає нас прокинутися та воздвигнути у своїх душах Хрест Ісуса, зруйнувати все те, чому ми поклоняємося і покаятися, щоби ми мужньо подовжували мандрувати своїм життям, але вже з Богом.
Сьогодні посередині наших Храмів перебуває Чесний Хрест. Дивлячись на нього, молячись перед ним, просімо у Спасителя, щоб ми ніколи не забували, що ми у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися, щоби найважливішим знаменом у нашому житті був Хрест Господа нашого Ісуса Христа, перед яким тремтять полки демонів та втікає всяка нечисть.
Бо всі ми, християни, «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресіння Твоє славимо».
Патраарша літургічна комісія УГКЦ, Вгору піднесім серця. Церковний рік. Т:2. Львів: Свічадо,2018