Вознесіння Господнє завжди згадується сорокового дня після Воскресіння Ісуса.
З книги Діянь апостольських дізнаймося, що: «Він показував їм себе також у численних доказах живим після своєї муки, з’являючись сорок день їм і розповідаючи про Боже Царство» (Діян. 1:3). Опісля Він дає їм поручення: «Єрусалиму не кидати, але чекати обітниці Отця, що її ви від мене чули; бо Йоан христив водою, ви ж будете хрищені по кількох цих днях Святим Духом» (Діян. 1:4-5).
Вознесіння Христа стало символом «дорослішання» та укріплення християнської спільноти – найближчих учнів Христа – апостолів. Ісус навчає їх всього, тепер вони повинні самі нести в світ християнську проповідь про Царство Небесне. Після цього апостоли стають уже не учнями, а вчителями. Даруючи нам, християнам, можливість чути Його слово через Євангеліє, через богослужіння, приймаючи Його Тіло і Кров в Тайні Євхаристії, ділячись із навколишніми вірою, радістю та надією.
Апостол Лука описує подію Вознесіння Господа на небеса: «І він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як він благословляв їх, віддалився від них і почав возноситись на небо. Вони ж, поклонившись йому, повернулися з радістю великою в Єрусалим, і перебували ввесь час у храмі, славлячи та хвалячи Бога» (Лк. 24:50-53).
Вознесіння Спасителя – це поява Його божественної слави. Спаситель перебував з Богом Отцем, як Син Божий, тепер Він перебуває з Отцем Небесним, як Син Людський.
В апостола Павла знаходимо такі слова: «Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної. Тому і Бог його вивищив і дав йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Фил. 2:6-11).
Син Божий принижує Самого Себе, відказується від Своєї слави, стає людиною, звичайною людиною, приймає страждання та смерть. Проте Господь благословляє Його, даруючи найвищу славу. Саме цій славі радіють учні Ісуса. Вони не сумують, що Ісуса більше не буде з ними. Вони розуміють, що Він буде з ними завжди, аж до Другого Свого приходу.
Празник Христового Вознесіння має нагадувати всім нам про відкриту дорогу до неба. Небо завжди було символом божественної величі та слави. Христос з’єднав небо та землю, земне та небесне, відкривши дорогу до Бога. Ми повинні стати такими, як і апостоли, котрі стояли і дивилися вверх, на Христа, який возносився, поки хмара не покрила Його. Проте апостоли не залишилися там, стоячи з піднятими голова. Вони з радістю повернулися в Єрусалим, а після дня П’ятидесятниці, коли вони отримали благодать Святого Духа, вийшли на проповідь.
Піднімаючись на небо, Господь кличе всіх нас за собою. Проте не через якийсь там час, а вже тепер. Він говорить до нас, щоби ми стали вищими від усього того, що відділяє нас від Божої любові, перемогли гріх в собі, перемогли свої недоліки, примножили отримані дари і таланти, дарували свою любов та милосердя. Адже в цьому і знаходиться Царство Боже. Адже воно тримається не на силі, не на зброї чи матеріальних благах. Воно закладене Христом, Котрий віддав за кожного із нас Своє життя, щоби спасти нас. Наші гріхи прибили Спасителя до хреста, але Господь возніс Його на вершину Своєї слави. Тому Ісус бажає, щоб кожен із нас розділив з Ним цю божественну славу.
В книзі Діянь Апостолів ми знаходимо цікаве слово «свідки». Вже з самого початку створення світу ми були покликані стати свідками Христової слави, такими самими, якими були й апостоли. Хоча апостоли були очевидцями всіх цих подій, їхня проповідь була проповіддю із перших уст, тоді ми повинні перейняти все це у них. В іншому випадку, після смерті дванадцяти апостолів, християнська проповідь мала б померти разом із ними. Як бачимо, цього не відбулося. Господь укріпляє апостолів, а разом із ними і нас, що Його проповідь буде здійснюватися силою Святого Духа. Сам Бог буде керувати та направляти людину. Один і Той Дух Святий діяв через апостолів, Той Самий Дух діє і в кожному із нас, даючи нам сили, мужності та відваги бути свідками Ісуса Христа. Адже проповідь – це не тільки слова, але і все добро, здійснена в ім’я Бога: «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5:16).