Вознесіння Господа Нашого Ісуса Христа

Святе Письмо навчає, що Ісус Христос після Воскресіння перебував на землі сорок днів, з’являвся своїм апостолам, переконував їх, що це Він і що Він живий. Навчав апостолів, заспокоював їх, давав їм вказівки на майбутнє, учив розуміти Писання, заохочував до проповідування Євангелія по всьому світі. Обіцяв учням Святого Духа, котрий укріпить їх у вірі та дасть відваги в розумінні й проповідуванні Божого слова.

Під час одного із Його об’явлень Своїм учням, Господь велів їм, щоб вони зібралися в Єрусалимі. Розмовляючи з учениками, Христос вивів їх з міста та пішов до Витанії, де на вершині Оливної гори, зупинившись та підняв руки і благословив апостолів. Учні були вражені тим, що на їхніх очах Христос почав віддалятися від них, піднімаючись вище і вище на небо.

Не знаємо чи вони зрозуміли, що він більше не буде з ними спілкуватися в спосіб, як було до цього часу. «Господь же Ісус, промовивши до них так, вознісся на небо й возсів праворуч Бога» (Мр. 16,19). Його вже не було видно, а вони задивлені стояли дивлячись у небо. Господь провадив їх на гору – Він є тим, Хто веде людину до своїх висот та вказує, що прямування людини в духовному зрості немає меж. Так стоячи вони і не зауважили, як біля них з`явилися два мужі у білій одежі, які звернули їм увагу, що стояти і дивитися, навіть у небо, для людини замало, – цього не вистачає, щоб стати його мешканцем. Стояти на місці небезпечно, тому вони почули такі слова: «Чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії. 1,11). Ангели сповістили учням, що Господь знову прийде на землю так несподівано і в усій Своїй Славі, як возносився.

Жити і бачити не вистачить для спасіння – потрібно усім своїм життям, своїми думками, почуттями, словами та ділами, усім своїм єством прославляти Бога. Господь незабаром прийде забрати нас у другий світ. Чи ми духовно готові до цього? Чи наше життя як християн спрямоване вгору, відзначається досконалістю та святістю? Апостоли увесь час думали про земне царство, а Господь вказує їм на Царство небесне. Глядімо, може й ми до цього часу думаємо тільки за вигідне життя на землі, а до Царства небесного не готуємося або заспокоюємо себе думками – що вспіємо принести покаяння на старості літ. Ми забуваємо, що не у нашій владі розпоряджатися тим, чого не посідаємо. Хто з нас знає вік свого життя?

Колись старозавітні люди мріяли збудувати вежу й утвердмити своє ім’я та славу на землі. Вершок вежі мав сягнути неба, але гордість їхнього духа принесла шкоду їм та усім людям (пор. Бут. 11,4). Тут і тепер, поки живемо, стараймося, щоб місце праці, молитви, терпіння й радості стали для нас пізнанням та виконанням волі Бога. На землі потрібно старатися про зріст в любові до Господа Бога та ближнього, а стояння на місці користі не приносить, бо це втрата часу. Хай короткий час нашого життя буде використаний нами для кращого виконання Господньої Волі, для освячення нашої душі! Можливо й до кінця цього року комусь із нас вже прийдеться зустрітися із Господом віч-на-віч, – підготовляймося всі щиро до цієї зустрічі. Хай Божа Матір допоможе нам прийняти кожне слово, що походить із Господньої волі, щоб ми стали учасниками вічного щастя.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *