Як світ сприймав народження Ісуса

«Коли Ісус народився у Вифлеємі Юдейськім, за днів Ірода царя, мудреці прийшли в Єрусалим зо Сходу і спитали: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись». Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним» (Мт. 2:1-3).

Старий Завіт підготовлював Ізраїль до приходу Царя, Котрий вічно буде царювати. Пророк Натан писав: «Твій дім і твоє царство переді мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки» (ІІ Сам. 7:16). Знову й знову Святе Письмо проповідувало майбутнього правителя, котрий наведе порядок. Ізраїль з очікуванням споглядав на пустий престол Давида, очікуючи появи його сина і в той самий час Господа Давида. Вони очікували на людського царя, на того, хто їх не підведе, не зрадить, а царюватиме вічно.

Що думало Небо?

Споглядаючи на землю, ангели торжественно раділи Воплоченню Сина Божого і Його життю серед людей.

Святий, Святий, Святий, поклонінню Якого було посвячене все їхнє життя, сходить на землю. Вони чули, як архангел Гавриїл проголосив Марії, що: «Ось Ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть Йому престол Давида, Його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця» (Лк. 1:31-33). Ця новина стане великою радістю усім людям: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, Він же Христос Господь» (Лк. 2:10-11).

Небесне воїнство пильно споглядало на темний світ внизу, очікуючи від людей великої радості. Що ж вони побачили в перших главах приходу їхнього Царя на землю? Коли поганські мудреці прийшли до царя Ірода і запитали про Дитину, то «…почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним» (Мр. 2:3).

Цар в небезпеці.

«…Почувши це цар Ірод, стривожився…» (Мр. 2:3).

Коли цар Ірод почув, як мудреці запитували про народженого царя, він стривожився. Адже тільки він був царем юдеїв, якого призначив Рим. Від тепер його трон і скіпетр був у небезпеці. Ірод намагається знищити це дитя і діє доволі рішуче. Він наказує вбити всіх немовля чоловічої статі у віці до двох років у Вифлеємі.

Стривожений натовп.

«…Почувши це цар Ірод, стривожився, і ввесь Єрусалим з ним» (Мр. 2:3).

Люди, до котрих прийшов Христос, принісши вічний мир та процвітання, були стривожені. «Прийшов до своїх та свої не прийняли Його» (Ів. 1:11). Чого так стривожився Ізраїль? Адже вони так любили співати псалми Давида, котрі проголошували майбутній прихід Месії. Чому ж тепер вони так стривожилися?

Христос ще не промовив жодного слова, котре б викривало їх. Просто вони були задоволені ходом подій, їх цілком задовольняло те, як все було побудовано. Навіщо тоді розгойдувати човна? Їм було зручно перебувати у гріховному світі. Вони прагнули жити своїм життям, бути добрими та приходити в синагогу у свята – і цього їм було достатньо, і для цього їм не був потрібен новий цар.

Апатичні лідери.

Ця група людей – найважча. Мудреці звернулися до духовних лідерів Ізраїлю, щоби дізнатися про місце перебування Дитини. Вони розкрили свої сувої на пророці Міхею 5:2 і прочитали пророцтво сімсотлітньої давності: «Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, занадто малий єси, щоб бути між тисячами Юди. З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі; його походження із давніх-давен, з днів споконвічних. Тому він лишить їх до часу, коли породить та, що має родити; і тоді останок їхніх братів повернеться до синів Ізраїля. І він стоятиме й пастиме у Господній силі та величі імени Господа, Бога свого. Вони сидітимуть, бо він тоді буде великим аж до кінців землі» (Міх. 5:1-3)

І після цього вони, почувши це пророцтво, зайнялися своїми буденними справами. Вони не пішли разом із мудрецями поклонитися Христу. Вони вказали, де віднайти їх Месію, їх Христа, їх Царя, і повернулися до вивчення того ж самого Писання, котре обіцяло, що: «Щоб збільшити владу в безконечнім мирі на престолі Давида і в його царстві, щоб його утвердити й укріпити справедливим судом віднині і повіки, – ревність Господа сил це чинить» (Іс. 9:6).

Мудреці прийшли із далекої країни, бо віднайшли і побачили Божі плани по зірках, а лідери Ізраїлю не захотіли пройти кілька кілометрів, щоби побачити Месію. Їх байдужість відкриє своє обличчя згодом, коли мине тридцять років. Тоді Пилат скаже: «Маю я вашого царя розіп’ясти?» І відповіли первосвященики: «Нема в нас царя, тільки кесар!» (Ів. 19:15).

Мандрівні поціновувачі.

«Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2:2).

Коли мудреці побачили зірку, вони зробили те, що зробили б усі, пробуджені Богом; вона зраділи, пішли до Христа, впали на поліна і поклонилися Йому. Він був саме тим Царем, Котрому потрібно кланятися; Царем, Котрому потрібно принести цінні дарунки, бо Він Сам від тепер став для них їхнім Скарбом.

 Вони бачили те, що не могли побачити інші: Царя, народженого без корони, трон, заввишки із ясла, Царство з тварин, котрі Його охороняли. Вони бачили Хто прийшов у світ: Цар царів. І вони приєдналися до тих славних, незвичайних, людей – вірних Нового Завіту, котрі прийдуть поклонитися Йому.

Радіє змучений світ.

Ми бачимо, як найрізноманітніші групи людей приходять до Ісуса, поклоняються Йому і йдуть за Ним і Його Царство. Сліпці, злочинці, рибалки, грішники, осміяні, відкинені, паралізовані, жінки з поганою славою, одержимі бісами, опущені і непотреби суспільства йшли за Ним, щоби віддати Христу славу й поклін. А в той самий час ті, хто вважав себе за проводарів народу, їхніх лідерів, в комфорті та затишку, залишалися в стороні.

Хворі та грішники знали, що вони повинні йти до Христа. Бо до кого ж іще їм іти? Вся історія, все Святи Письмо, вся істина, краса та благодать – все те вони знаходили в Ісусі. Він був і залишається радістю та щастям для усіх тих, хто змучився від своїх гріхів, змучився від життя без Нього.

Ісусу, Цар, гідний нашого поклоніння – прийшов до нас. Прийдімо ж і ми та віддаймо Йому належну шану та любов.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.