З чого почну своє покаяння?

Сиропусна неділя, немов камертон, задає тон всім дням Великого Посту. В сиропусну неділю згадуємо вигнання Адама та Єви із Раю, це спомин про втрачений рай, спомин про розірвання зв’язку із Богом. Великий Піст особливий час. Час покаяння, переміни, щоб цей втрачений зв’язок із Богом відновити.

На вечірні сиропусної неділі співаємо: «Боготканну одежу скинули ми, окаянні, за намовою ворога, переступивши, Господи, твоє божественне веління; у смоковне листя та в шкіряну одежу ми зодяглися; нас засуджено в поті гіркий хліб добувати, а землю проклято, щоб нам родила будяки й тернину. Але ти, воплотившись останніми днями з Діви, призови нас і знову введи в рай.»

Події, про які говорить третій розділ книги Буття та про які говорить церква у піснеспівах сиропусної неділі мали надзвичайне значення. Через гріхопадіння Адама та Єви, втратився зв’язок між людиною та навколишнім світом. Люди втратили зв’язок поміж собою, всім творінням та вічним життям, а найголовніше втратили зв’язок із своїм Творцем. Гріх вразив ціле людське єство, тіло, почуття, розум, серце та волю людини. Можемо сказати, що в момент гріхопадіння відбулась катастрофа вселенського масштабу.

Якщо через гріх ми стали вигнанцями на землі, та втратили зв’язок із своїм Творцем, то через покаяння ми прагнемо відшукати дорогу до Творця, перемінити своє життя. Великий піст – це нагода віднайти шлях до Бога не випадково у церкві, у перші чотири дні Великого Посту читається великий покаянний канон Андрея Критського. Він на прикладах із Святого Писання показує глибину упадків людини, але одночасно він дає можливість побачити і глибину покаяння.

У першій пісні канону молільник молиться «З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння?». І справді з чого нам почати покаяння, ціле своє життя проводимо у ліності, нам лінь помолитися, лінь піти до церкви, лінь покаятись, лінь боротись із гріхом. Людина стоїть перед величезною кількістю своїх прогрішень вона бачить неміч своєї душі, гріховні рани своєї душі і приходить в заціпеніння та жах від великої кількості власних гріхів, що з глибин душі виривається зойк:  «З чого почну оплакувати пристрасного життя мого діяння?». Моїх прогрішень дуже велика сила і я не зможу їх подолати тому то Церква взиває: «… як милосердний подай мені відпущення гріхів».

Наслідуючи Адама, людина ступила на дорогу гріха. Первордний гріх, а втім як і будь-який гріх, порушує душевний спокій людини, вносить у душу грішника неспокій, тривогу та сум. Про це преподобний Андрей роздумує такими словами: «Замість Єви тілесної постала в мені Єва мисленна – це плотські пристрасні помисли, які солодять мою думку, проте завжди вони є гірким напоєм».

Душа моя як Єва бачить зло яке несуть в собі пристрасті та гріхи, але вона не хоче відмовитись від тієї гріховної насолоди. Моя душа не просто уподібнилась першій Єві, але перевершила її. Душа, котра відпала від Бога метою свого існування бачить тільки саму себе, вона не бачить нікого довкола себе, не бачить Божої Любові. Людина котра живе без Бога даремно намагається задовольнити всі свої стремління. Серце замість того щоб горіти любов’ю, горить гордістю та злобою. Коли ми побачимо свої немочі, коли ми будемо боятись знову і знову чинити гріх, то із глибин нашої душі вирветься крик до Бога: «Помилуй мене, Боже, помилуй мене!».

Адам був вигнаний із раю за переступ тільки однієї заповіді, а ми… Ми вчинили значно більше переступів…

«Справедливо був вигнаний з Едему Адам, бо не зберіг Твоєї заповіді, Спасе. Яке ж терпіння чекає на мене, хто завжди відкидає Твої животворні слова?».

Якщо Адаму не вдалось безкарно переступити одну заповідь, то чи ми не заслужили на більше покарання, наші провини значно тяжчі, Адам один раз вчинив переступ заповіді решту життя провів у покаянні, а ми… ми ж постійно відкидаємо Заповіді і навіть не думаємо каятись у своїх прогрішеннях.

Якщо прискіпливо будемо досліджувати власне життя, власну совість то чи не побачимо там: «Коли дивитимусь на свої вчинки, Спасе, побачу себе найбільшим грішником, бо я грішив свідомим розумом, а не через невідання»

На жаль, для багатьох вірних це багатство духовного досвіду, покаяння та боротьби із гріхом залишається не знаним, бо зазвичай по наших парафіях більше уваги звертається на хресні страждання Ісуса, на Його Хресну смерть та розп’яття. У переважній більшості, на жаль, наших парафій канон Андрея Критського не служиться, а служиться Хресна Дорога.

На жаль, легше проспівати «Претерпівий за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас» ніж молитись молитву Святого Єфрема: «Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене. Духа чистоти, покори, терпеливости й любови даруй мені, слузі Твоєму. Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь».

Звичайно, що Хресна дорога займає менше часу як Канон Андрея Критського. Найосновніше для чого робурхувати своє сумління, адже простіше поплакати над Ісусиком, а ніж реально боротися із гріхом та пристрастями.

Джерело: Блог “Богошукач”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com