Біля підніжжя хреста
Уривки Святого Письма для роздумів: Лк. 22:54-62; Ів. 13:33-38; 18:1-11.
Коли Ісус притримав руку Петра з мечем, то йому не залишилося нічого як втікати разом з іншими учнями. Він хотів врятувати Ісуса, про Він відмовляється від такої допомоги. В той час, коли інші апостоли розбіглися, Петро йде слідом за Ісусом. Він залишається в дворі первосвященика, щоби зрозуміти подальшу долю свого Учителя. Напевно, Петро не до кінця розумів, що саме відбувається. Проте він любив Ісуса та поважав, тому, не дивлячись на те, що Він зазнав поразки, Петро й надалі був готовий йти слідом за Ним.
В цей самий час ми бачимо упадок Петра. Переважно відречення апостола Петра пояснюють його страхом, із боязню того, що його можуть заарештувати як учня Ісуса. Холодна весняна ніч, слуги первосвященика розвели багаття, щоби зігрітися. Петро також знаходиться серед них. Можливо, там, біля того багаття, згадували і про інших невдах-месій, тих самозванців, котрі обіцяли своїм послідовникам владу та золоті гори і котрі свої життя закінчили безславно. Можливо, ті, хто були присутні у дворі первосвященика до цих невдах зараховували і Ісуса. І Петро відрікся, бо не захотів бути учнем невдахи. Можливо, він і надалі дивився на Ісуса через призму своїх уявлень про Месію. Мету свого учнівства він бачив в тому, щоби допомогти Ісусу здобути перемогу та досягнути успіху. Відкинувши ідею по хрест, Петро так і не зміг піти дальше за Ісусом хресною дорогою.
Поразка Петра, крах його мрій для кожного із нас вселяють надію. Всі його ілюзію про Ісуса та про себе розвіялися, як дим. Саме завдяки своєму відречення, свої поразці Петро зміг стати справжнім учнем Ісуса. Його невдача перетворилася на тріумф та перемогу Бога. Це один із парадоксів хресної дороги: Ісус помер, щоби ми жили. Проте, щоби віднайти життя ми можемо тільки тоді, коли його втратимо. Тільки поразка може привести до перемоги. Хрест служить прикладом такого парадоксу: Ісус досягнув успіху та отримав перемогу тільки тоді, коли зазнав поразки, повернувся до життя, пройшовши долиною смерті.
В поразці, осудженню та смерті Ісуса Бог розділив із нами наші власні поразки, осудження та смерть. Аби після багатьох наших невдалих спроб ми могли розпочати нове життя.
Перша спроба Петра бути учнем Ісуса була невдалою: вона закінчилася там, у дворі первосвященика, де Ісуса було засуджено на смерть. Проте саме погляд Ісуса, яким Він подивився на Петра, дав змогу зрозуміти йому, що означає бути справжнім учнем Ісуса. Петро не просто впав, піднявся та продовжив свій шлях. В його свідомості розвіюються ілюзії. Він по-новому починає дивитися на особу Ісуса. Йому прийшлося визнати, що, не дивлячись на свою енергійність, мужність та відданість Ісусу, він не зможе стати учнем Ісуса, коли Він не помре заради нього. Петро на кінець зрозумів, що не Ісус потребує його, а він сам потребує Ісуса. І не такого Ісуса, якого він собі намріяв, але Того, Котрий пройде до кінця весь Свій лях та віддасть Своє життя заради нього.
Хрест руйнує наші ілюзії, оманливі уявлення про себе, про Ісуса та про світ. Ми раптом починаємо розуміти, що Ісус прийшов не заради виконання наших мрій та бажань, Він не збирається підігрівати нашу гордість та власне его. Перед нами є тільки хресний шлях, де засуджений та розіп’ятий Ісус розбиває всі наші мрії та ілюзію, заставляючи побачити нас в істинному світлі, такими, якими ми є насправді.
Крах ілюзій та мрій завжди приносить біль, проте приносить із собою також і визволення. Коли Петро розуміє, що його поразка не здатна забрати від нього Ісуса, тоді він розуміє найосновніше. Наші поразки не такі драматичні, як у Петра, часто це якість щоденні дрібниці, котрі, нагромаджуючись один на одного, приводять нас у відчай. Нам тоді здається, що віра маліє, молитва холоне а відданість Ісусу слабне, що ми перестаємо йти слідом за Ісусом.
Проте кожна наша поразка проявляє в нас Божу благодать. Як і Петрові, нам також слід зрозуміти, що ми протягом цілого свого життя йшли власною дорогою, а не дорогою, котру приготував для нас Бог. Наші власні поразки повинні кинути нас у руки Божої благодаті із усіма нашими слабкостями та недоліками, надіями та прагненнями, щоби Божа благодать могла зцілити нас та повернути нас до вічного життя. Тільки зрозумівши біль поразки, ми зрозуміємо, що потребуємо благодаті та милосердя, корі на нас щедро зливає Бог.