Для юдеїв, християн та мусульман Авраам є батьком їхньої віри. Для гагіографа історія Авраама та Сари була історією однієї подружньої пари. Сторінки Святого Писання, де говориться про Авраама, Сару, їхнього сина Ісаака та його дружина Ревеку, чимось нагадують сімейний альбом. Тут чимало говориться про весілля, народження, похорони, сімейні подорожі. Тут навіть є слова про певні моральні упадки членів сім’ї, але одночасно ми тут бачимо розповіді про мужність батьків та красу матерів.
Історія Авраама відрізняється від інших книг Біблії. Тут все зосереджено на долі одного звичайного чоловіка, Авраама та його сім’ї. Ця сім’я, напевно, що не ввійшла б у підручники з історії, але для нас, що читаємо Біблію, вона є важливою, тому що це є також нашою сім’єю.
Авраам та Сара були звичайними кочівниками. Вони жили приблизно так само, як і сьогодні живуть на Близькому Сході бедуїни. Кожен раз їхні вівці з’їдали всю траву, яку могли знайти в околицях, Сара складала їхні палатки і вони відправлялися в дорогу.
В 12 главі книги Буття ми читаємо розповідь про покликання Авраама. Без всякої підготовки нам говориться, що Авраам розмовляв із Богом. Нам не сказано чому Господь вибрав саме його, нам не відомо чи в нього були якійсь незвичайні чесноти, чи він був сміливим та розумним, чи був людиною молитви чи шукачем Бога. В нас немає жодного натяку на те, чому Господь вибрав саме його. Напевно, цього ми ніколи не зрозуміємо, бо ми не можемо зрозуміти як саме Бог вибирає собі друзів.
Проте ми знаємо, що Авраамові було 75 років, коли Господь вперше з ним заговорив. Як Авраам, так само і Сара були вже в тому віці, в якому, так би мовити, люди пускають коріння. В ті часи кочівники рухалися по певній схемі, котра забезпечувала їм періодичний контакт зі своїми родичами. Слова, з якими Господь звертається до Авраама: «Вийди з землі твоєї, з твоєї рідні, і з дому батька твого» (Бут. 12:1). Це для Авраама означало одне: що все, що надавало певну безпеку та допомогу, потрібно було залишити. Авраам та Сара залишили все і відправилися в найбільшу пригоду свого життя.
Як ми знаємо, в цього подружжі не було дітей, вони відправилися в подорож разом зі своїм племінником та слугами. Для них бездітність була трагедією, тому що в часи Авраама та Сари, померти бездітним означало померти назавжди, бо люди вірили, що вони продовжують жити у своїм нащадках. Не дивлячись на своє багатство, на велику кількість худоби та золота, вони викликали жалість навіть у своїх власних слуг. В них не було ані карти, ані GPS, ані готелю. В яких вони забронювали собі номера. Вони жили в жорстокому світі, де не завжди чужинців сприймали з радістю. Вони не мали жодної впевненості, що жителі Ханаану дозволять їм залишитися на своїй землі.
Велич Авраама полягає в тому, що, не дивлячись на всі страхи, він прислухався до Божого заклику. Бог сказав йому залишити все і піти: «…в край, що його я тобі покажу» (Бут. 12:1). Він довірився Богові і відправився в дорогу, вірячи в те, що Бог покаже йому дорогу та місце для життя.
Для нас, християн, Авраам важливий, бо він показує нам модель покликання від Бога. Ми покликані знову і знову залишати те, що ми знаємо, що для нас є знайомим та безпечним та відправитися до незнайомого, чужого та лякаючого нас невідомого. Це покликання до дитини, покинути безпечне життя в лоні матері, та розпочати життя в цьому світі; це покликання до помираючого, щоби залишити цей знайомий світ заради кращого та невідомого. Між цими двома покликаннями ми часто відчуваємо і інші подібні покликання: покинути дім, щоб піти вперше до школи, покинути школу, щоби зайнятися професійною діяльністю, залишити роботу, щоби розпочати життя на пенсії, залишити свій дім, щоби переїхати в інший. Ми – діти Авраама, покликані Богом, хоч його історія відбулася майже 4 тисячі років тому, її ми впізнаємо в своєму досвіді.
За книгою Макрини Скотт «Перечитывая библейские истирии»