Багач і Лазар

В Євангелії від Луки є розповідь про багача і Лазаря (Лук. 16, 19-31). В Євангелії не згадується ім’я багача, просто говориться, що був один багатий чоловік. Багач втратив вічне життя, його ім’я було викреслене із Небесної Книги Життя, він втратив свою душу, тому Євангеліє не згадує його імені.

Святитель Іван Золотоустий пише: «Рідко коли багатство здобувається праведним шляхом. Золото покрите брудом і людською кров’ю. Ти говориш, що ти не злодій, ти не злочинець, але, можливо, злочини твого батька чи твого діда послужили початком твого багатства».

В Євангелії написано, що багатий щодня бенкетував. В його домі запалювалася велика кількість світильників. Наймані співці та танцюристи веселили гостей, стіл ломився від наїдків… А в той самий час біля воріт багатого лежав хворий жебрак, з тілом, покритим струпами, одягнений в лахміття, котре ледве прикривало його наготу. Євангеліє згадує, що цей жебрак лежав біля самих воріт багача, щоб показати немилосердя цього чоловіка. Багач кожного дня проходив повз нього, але не дивився в бік жебрака. Цей бідний жебрак бажав насититися крихтами, котрі падали зі стола багача, але слуги були такими ж жорстокими, як і їхній господар. Ніхто не згадував про цього нещасного страждальця, лише, мабуть, такі ж самі бідняки, як і він сам ділилися із ним останнім куском хліба. Собаки підходили до нього і злизували гній із його ран.

Ім’я цього жебрака було Лазар. Слово «Лазар» означає «Божа допомога». Із цього бачимо, що на цьому чоловікові була особлива сила і Божа допомога. Багато із нас може здивуватися: про яку ж допомогу Божу можна тут говорити? Він ціле своє життя був хворим, голодним, лежав на землі, котра влітку розжарювалася від сонця, а взимку перетворювалася на бруд, болото і, ніби цілий світ повстав проти нього, а небо не чуло його молитов. Про яку ж допомогу Божу можна тут говорити? Коли тіло жебрака лежало на землі, в пилюці біля воріт, і гості, котрі йшли в дім багача, переступали через нього, або ж штовхали його ногою, щоб він відповз подальше, то в цей час душа Лазаря вела бій з трьома велетнями, котрі стрясають весь світ. І цими трьома велетнями є: осудження, нарікання і відчай.

І в цій духовній боротьбі Лазар одержав блискучу перемогу. Святитель Іван Золотоустий говорить: «Лазар був святим і праведним тому, що не осуджував нікого: ні немилосердного багача, ні людей, котрі проходили повз нього і прирікали його на голодну смерть». Він ніколи не роптав, коли чув спів та музику, які доносилися із дому багатого. Він не заздрив цим людям, а дякував Богові за своє життя, а, можливо, і за свої страждання. Лазар не впадав у відчай, але молився за увесь світ. Він не зневірювався, бо серед цих усіх терпінь Господь потішає Своїх вибраних небесною радістю, перед котрою всі насолоди цього життя є нічим.

Але ось настав час – помер Лазар. Зранку люди побачили бездиханне тіло жебрака. Покликали рабів, котрі з неохотою, боячись доторкнутися до тіла, покритого струпами, завернули його в простиню і понесли на кладовище, де хоронили безпритульних, і кинули в загальну могилу. Але світ не бачив і не знав, що в час смерті Лазаря Ангели Божі зійшли з небес до його одру, сирої землі, і ніжно взяли його душу на руки, як мати свою дитину, і віднесли туди, де знаходився праведний Авраам і великі святі Старого Завіту.

Помер і багач, його поховали з усіма почестями. Було там багато людей, але не було Ангелів – небо мовчало. Прийшли друзі, щоб побенкетувати в останній раз, прийшли рідні, щоб розділити майно. Прийшов і натовп народу, щоб подивитися на похорон як на видовище.

Схожі публікації:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *