В Святому Письмі є чимало таких місць, де Ісус картає людей через їхні сумніви та невірство. І це було для того, щоб вони ставали кращими, бачачи, все те, що Він чинив. Адже ці люди були свідками Його надзвичайних діл та чудес, тому вони мали зростати у вірі та стійкості.
Проте Святе Письмо також описує чимало таких місць, в яких ми бачимо, що Ісус виявляє велике Своє милосердя до всіх, хто сумнівається. У посланні Юди ми знаходимо цікавий текст: «До тих, хто вагається, майте повне страху милосердя» (Юд. 1:22). Що з цього випливає? Ми повинні ставитися з милосердям до тих, хто щирий, і боротися із сумнівами, а не осуджувати їх, не критикувати, не звинувачувати, не виправляти і не осміювати.
А що таке є сумнів? Іноді це наша неспроможність повірити у те, що Бог робить щось саме для мене. Нерідко ми говоримо: «Я знаю, що так говорить Біблія, але мені є так важко повірити у те, що це станеться саме зі мною». Бувають моменти, що ми починаємо сумніватися в існуванні Бога, або в те, чи Бог, в Якого ми віримо є справжнім Богом, або в те, що Біблія є Його Словом. Всі наші сумніви руйнують нашу віру й крадуть наш спокій та мир.
Ми розуміємо цей стан, коли розглядаємо діалог Ісуса із батьком одержимого хлопця під час їхнього драматичної зустрічі. Про це описують євангелисти: Марко 9, Матей 17 та Лука 9.
Ісус щойно сходить із гори зі Своїми найближчими учнями. І відразу зіштовхується із гамірним натовпом, серед якого релігійні лідери сперечалися з Його учнями.
«І відказав йому один з народу: «Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю так, що піниться, скрегоче зубами, дерев’яніє. Просив я учнів твоїх, щоб його вигнали, та не змогли» (Мр. 9:17-18).
Ісус був засмучений, почувши це, тому й відповів: «О роде невірний! Доки Я буду з вами? Доки вас терпітиму? Приведіть но його до Мене» (Мр. 9:19). В повітрі було так багато невірства, і не дивно, що навіть серед Його учнів. Як довго Йому ще це терпіти?
«І привели його до нього. Скоро дух угледів його, притьмом того затряс, і повалившись той на землю, запінившися, почав качатися» (Мр. 9:20). Яка драматична й тяжка сцена. І цю сцену бачив батько багато раз. Як він говорив, це відбувається із хлопчиком з дитинства. «І часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити» (Мр. 9:22).
Проте у батька була велика надія, що Ісус, можливо, дасть його сину свободу. Як він сам сказав Ісусу: «Та якщо можеш, поможи нам, змилосердившись над ним» (Мр. 9:22).
Ісус відповідає цими знаменитими словами: «Щодо того – якщо можеш – то все можливо тому, хто вірує» (Мр. 9:23). І батько хлопчика відповідає не менш дивовижними словами: «Вірую, допоможи моєму невірству!» (Мр. 9:24). І Господь наказує духу залишити хлопчика і більше ніколи не входити у нього. Він визволив сина. Він відповів на благання батька, не вважаючи на його проблеми із вірою.
Бо батько вірив, в іншому випадку, він би не привів свого сина до Христових учнів. І він хотів вірити, бо знав, що це єдина надія для його одержимого сина. І навіть тоді, коли він визнав свою віру, сказавши: «Вірую!», він все одно визнає своє невірство, прохаючи Ісуса допомогти. І Ісус відповідає на віру цього чоловіка.
Господь допоможе й нам повірити. І Він завжди милосердний до нашого невірства. Бог нас розуміє. Він знає становище нашого серця й душі, коли ж бачить, що ми щиро бажаємо пізнати істину, що готові віддати Йому все, то Він поспішає підтримати.
Він інколи не відвернеться і не підведе нас. Тільки вірмо й надіймося на Нього.