На перших сторінках книги Буття ми читаємо про довготривалість людського життя. І бачимо, яким коротким є наше життя. Колись люди доживали до трьохсот, чотирьохсот і навіть дев’ятисот років, а ми доживаємо тільки до вісімдесяти. І мало є таких, хто може похвалитися своїм довголіттям – стома роками.
Чому ж люди в ранній історії жили так довго, як про це пише книга Буття 1-10?
У книзі Буття читаємо: «Всього прожив Адам 930 років і аж тоді помер» (Бут. 5:5). Його син, Сет, «прожив 912 років аж тоді помер» (Бут. 5:8). Найголовнішим довгожителем є Матусаїл: «Усього прожив він 969 років і по тому помер» (Бут. 5:27). Потім слідує Ной – до 950 років. Уже, після потопу, син Ноя, Сим, жив 600 років; його син – 438 років; потім Сала – 433 роки; Фарра, батько Авраама, – 148 років. Дальше ми бачимо перелік років патріархів: Авраам – 175 років, Ісаак – 187 років, Яків –147 років. І потім, після 400-літнього рабства у Єгипті: Мойсей – 120 років, Ісусу Навин – 110 років. І, коли ми доходимо до епохи царів, то бачимо, що цар Давид помер у віці 70 років; Соломон – у 80 років. Розпочинаючи з цього періоду, ми можемо підійти до такого висновку: впродовж трьох тисяч років люди жили в середньому 70-80 років.
Де панує смерть?
У Святому Письмі ми не знайдемо, чому саме Господь повелів жити людству так довго. Проте Біблія говорить про короткотривалість нашого життя дуже ясно й чітко. Із історії створення світу в книзі Буття 1-3 і в посланні до Римлян 5:12-14 ми бачимо, що смерть не повинна була стати частиною досконалого світу до того, як у світ увійшов гріх, а вже поруч із ним і смерть. Бог відноситься до смерті, як до покарання за непослух. «З дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш» (Бут. 2:17). Присутність смерті у світі – це суд над упалим творінням. Це покарання. Апостол Павло продовжує цю тему у посланні до Римлян: «Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8:20-21).
Апостол Павло описує сьогоднішню ситуацію у створеному світі як підпорядкуванні суєті та рабству тління. І це слово «тління», зазвичай, відноситься до смерті. Бог піддав світ тлінню, марності, смерті. Смерть – це божественне покарання, яке отримало людство за свій гріх.
Цар Давид, наш знаменитий псалмоспівець, також про це згадує: «Бо тисяча літ в очах у тебе, мов день учорашній, що минув, і мов нічна сторожа. Змітаєш геть їх: вони стають, мов сон уранці, Мов та трава, що зеленіє… Усі бо наші дні никнуть від гніву твого; літа наші минають, мов зідхання. Дні віку нашого сімдесят років, а як при силі – вісімдесят років; і більшість із них – то труд і марність, бо скоро линуть, і ми зникаєм» (Пс. 89:4-5;9-10).
Життя – це мить.
Яка ж тоді ціль божественного суду? Відповідь чітка: щоби ми усвідомили, що гріх є жахливим. Гріх – це велика образа Господа, наше життя – коротке, а наша вічність – довга. Тому нам потрібна мудрість, щоби знати, як думати та жити, маючи на землі так мало часу у порівнянні із вічністю.
Нам на допомогу знову приходить псалмоспівець: «Дай мені спізнати, Господи, кінець мій і міру днів моїх, яка вона, щоб я знав, який я тлінний. Ось кілька п’ядей завдовжки зробив ти мої дні і вік мій – немов би. ніщо перед тобою; вона лиш подув, – кожна людина, лише, як тінь, чоловік проходить, дарма лиш метушиться; громадить, та не знає, хто те збере» (Пс. 38:5-7).
І апостол Яків у Новому Завіті також говорить про це ж саме: «Хай брат низького стану хвалиться своїм вивищенням, а багатий – пониженням своїм, бо й він промине так, мов цвіт трави» (Як. 1:9-10). Апостол Петро також наголошує: «Бо кожне тіло, як трава, і вся його слава, немов цвіт трави: трава всохла, і цвіт опав, – а слово Господнє повік перебуває» (І Петр. 1:24-25).
Як бачимо, людська смертність та короткотривалість життя взивають до світу: «Людино, твоє життя – мить, прагни до того, що є вічним. Відвернися від грішного світу, гріха, тління та марноти. Шукай свою долю, свою надію та свої скарби за межами світу цього. Тримайся Бога. Тримайся Христа. Тримайся Євангелія».
Прокляття скасовано.
Що ж ми, все ж таки можемо сказати, про незвичайне довге життя тих перших людей в книзі Буття 1-10? Чому вони жили понад 900 років? Можливо, ключ до розуміння знаходиться в тому, щоби вислухати слова патріарха Якова перед своєю смертю. Він сказав: «Час кочування мого – сто тридцять років. Мало їх і важкі були вони – роки мого життя; не досягли вони числа літ моїх батьків» (Бут. 47:9).
Патріарх Яків відчуває контраст між тривалістю свого життя, котре ми вважаємо довгим, і тривалість життя його предків. Ми також повинні відчувати той контраст й дивуватися тому, що хтось із наших предків також жив довго.
Бог дарував їм це довге життя, щоби ми, оглядаючись назад, могли побачити, від чого ми саме відступили. Їхнє довге життя свідчить ще й про те, що смерть не була частиною досконалого Божого творення.
Бог показує нам важливий урок: сила життя зберігалася на сотні років дуже довгого життя в ті ранні роки, щоби показати, що саме життя, а не смерть була задумом Його творіння.
Апостол Павло пише: «… через появу Спаса нашого Христа Ісуса, який знищив смерть і освітлив життя і нетління Євангелією» (ІІ Тим. 1:10). Христос руйнує прокляття смерті та відкриває двері до вічного життя для усіх, хто вірує. То ж віруймо та ідімо за Христом, щоби отримати вічне життя.
Фото ылюстративне: sachbearbeitung – Pixabay