Коли Господь кличе людину, то Він кличе її прийти і померти. Як знаємо, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, а за все інше приходиться платити. Важливі події нашого життя: здобуття освіти, народження дітей також мають свою ціну. І чим важливіше рішення, тим більша ціна. Христос спрямовує Свої слова до багатьох людей. Він закликає всіх стати Його послідовниками. Проте ціна, яка виставлена може шокувати багатьох: «І прикликавши народ разом із своїми учнями, сказав їм: “Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34-35). Звичайно, що не всі були готові заплатити таку ціну, тому більшість ходила за Христом в надії отримати безкоштовно хліб та рибу, побачити якесь чудо чи зцілитися від хвороби. І, хоч довкола Христа були юрби, більшість так і не стала Його вірними та відданими послідовниками. Ті ж, хто були з Христом до кінця, заплатили досить високу ціну. Христос не платив їм зарплати, дорогою не було готелів чи ресторанів, не було швидкого харчування. Вони вдень терпіли від спеки, а вночі від холоду. Приходилося ночувати під відкритим небом, а харчуватися тим, що вдавалося роздобути. Одинадцять із дванадцяти найближчих учнів Спасителя зазнали мученицької смерті, заплативши життям тимчасовим за Життя Вічне.
За дві тисячі років відбулися значні зміни в технічному плані, але наша людська природа залишилася незмінною. Слова Спасителя, які Він сказав Своїм учням актуальні і для нас: «…Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе» (Мр. 8:34-35). Як бачимо, ціна Царства Небесного залишилася незмінною. Вона так, і за дві тисячі років, не стало дешевшим.
Сучасному християнинові буває досить тяжко жити вірою, бо чинити так, як цього вчить та вимагає Христос буває досить складно, бо це суперечить певним нормам сучасності: відпочинок, футбольний матч, відвідування авто базару, кіно, виїзд на природу – стали важливішими, ніж відвідати Богослужіння в неділю. Ми оправдовуємо себе словами: «Бог є добрий, Він нас любить, Він усе зрозуміє». Серед християн ХХІ століття стає нормою подружнє життя до шлюбу та бажання заробити якнайбільше та будь-яким чином грошей. Нашою другою природою стає неправда, напівправда та пошук виправдань. Дехто навіть переконаний в тому, що він може вибрати собі, в що йому вірити, а що відкинути, чого триматися, а чого – ні з багатства християнського віровчення. Ми можемо підтримувати протест Церкви проти смертної кари чи абортів, але залишаємо за собою право вдруге, втретє або навіть у четверте одружуватися, залишаючи дітей сиротами, при живих батьках. Ще інші можуть з великим ентузіазмом боротися за права бідних, за збереження навколишнього середовища, проти знищення окремих видів тварин, але при цьому лишають за собою право формулювати свої власні позиції щодо абортів та евтаназії. Знаходяться навіть і такі, що за будь-яку ціну бажають реформувати церковне вчення та привести його у відповідність до сучасних норм світу.
Справжня віра – це носіння Христа. Бути християнином в сучасному світі вимагає у кожного із нас мужності та характеру, і саме таке долання щоденних труднощів та життя вірою і є носінням Христа.