Каяфа та Ісус…

Біля підніжжя хреста

Що ж робить Каяфа? Як він поводиться із Чудотворцем та Вчителем? Він вже проголосив свій вирок: «Нічого ви не розумієте, то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине» (Ів. 11:50). Євангелист Іван пояснює хід його думок: «Якщо залишити Ісуса, то всі повірять в Нього, але тоді прийдуть римляни і заволодіють не тільки містом, але і народом». Діяльність Ісуса загрожує не тільки релігійному, але і національному становищам. Якщо це відбудеться, то римляни жорстоко розправляться із повстанням, розпустять Синедріон, можливо, зруйнують і Храм. Тому, як описує євангелист Марко, «первосвященики й книжники шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання» (Мр. 11:18). Ісус стає для них небезпечним злочинцем, а Його поведінка – надто зухвалою, щоби залишити Його без уваги. У них визріває тільки один-єдиний вихід: якнайскоріше позбутися Його. Адже тут мова йде не тільки про національну безпеку, але й про добро всього ізраїльського народу. Тому Ісус повинен якнайскоріше померти.

Ось чому ці впливові люди: релігійні діячі, учителя Закону, представники влади, політики – всього 71 чоловік таємно, глибокої ночі, зібралися в домі Каяфи на засідання Синедріону. Вони збилися з ніг в пошуках доказів, котрі б узаконили їхню діяльність. І ось, в той час, коли всі навколо спали, храмова сторожа отримує наказ заарештувати Ісуса. Розуміючи, що часу залишилося зовсім мало, щоби віднайти хоч якусь зачіпку, ці судді обвинувачують Ісуса у зв’язку з бісами, а потім всіма можливими способами знущаються над Його людською гідністю.

Каяфа, на плечі котрого ляже вся відповідальність за те, що відбувається навколо, не в захваті від подальшого розвитку подій. Він прагнув би, щоби Ісус з першого разу зрозумів їхні попередження, щоби пильнував Свої слова та вчинки. Проте Він цього не робить. Тому у Каяфи не залишається вибору. Що по-іншому він міг вчинити в таких складних обставинах? І, щоб зробив на його місці кожен із нас?

Ісус може навідатися до нас так несподівано, приносячи чимало незручностей. Адже Він завжди приходить із Своїми умовами. Його переконання, все Його життя та служіння так часто заставляють нас опустити свої очі додолу, а інколи взагалі перевертають наше життя з ніг на голову. Те, що ми вважаємо важливим, в Його очах не має жодної цінності. Наші прагнення викликати в Нього зацікавлення та нагадати про свої чесноти, так і залишаються безрезультатними.

Складається таке враження, що почуття Ісуса знаходяться на якійсь іншій частоті, в яку ми аж ніяк не прагнемо увійти. Він приходить у наш Єрусалим і починає очищати нашу віру, виносячи різноманітний бруд, який нагромадився впродовж багатьох років нашого життя. Ісус хоче допомогти нас визволитися від наших хвороб та сліпоти, але замість того, щоби радіти та прийняти Його допомогу, ми починаємо гніватися та обурюватися. Ми так боїмося, що, посвятивши наше життя Ісусу, ми маємо заплатити занадто високу ціну. Адже нам так хочеться і бути з Ісусом, і залишити у своєму житті хоча пару божків. Він підходить до нас, а ми відвертаємося, закриваємося, хоча і помічаємо, як настирливо Він прагне достукатися до нас з даром нового життя. Нам так не хочеться навчатися по-новому дивитися на світ, в якому нам і так непогано живеться. І ось, замість того, щоби захоплюватися Ісусом, замість того, щоби покласти до Його ніг своє життя, ми йдемо за прикладом Каяфи: дочекавшись зручного моменту, в мороці темряви, ми приносимо у жертву Ісуса, щоби і надалі продовжувати своє нікчемне існування.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.