Кому потрібен Бог, коли життя таке прекрасне і без Нього?

Дорогі читачі, просимо переглянути текст книги Второзаконня 7:12-11:25.

Чи було у вас колись таке відчуття, що хтось, кого ви дуже любите і про кого турбуєтеся, забув про вас? Можливо, він забув про якусь важливу подію, чи просто звик до того, що ви для нього робите, сприймаючи це як належне. Це доволі неприємне відчуття, ніби ви зовсім неважливі для цієї людини, і це досить боляче, коли ви постійно виявляєте йому свою турботу. На жаль, така наша людська природа: сприймати щось важливе як належне, коли ми відчуваємо себе зручно. Тож розгляньмо цю тему.

Ізраїльський народ стоїть біля меж обітованої землі після довгих сорока років мандрівок пустинею, збираючись увійти в цю землю. Роками ізраїльтяни насолоджувалися Божими надприродними дарами та захистом, і звикли до цього. Тільки подумаймо: щоденна пожива ізраїльського народу небесною манною була приблизно 40 тонни, а в п’ятницю – 80 тонни. І оскільки ця надприродна турбота Бога в пустині повинна змінитися на природну: роботою на землі, Бог продовжує просити їх і нас не забувати про все. І це заклик до зрілості.

«Бо Господь, Бог твій, хоче ввести тебе в гарний край, у край долин з водою, з джерелами та підземними водами, що б’ють по рівнинах та по горах; у край пшениці та ячменю й винограду, смоков і ґранат; у край оливкових дерев, олії й меду; у край, де їстимеш хліб не серед нужди, і де нічого не бракуватиме тобі; у край, де залізні рудовища, і де з гір добуватимеш мідь; там матимеш що їсти і благословитимеш Господа, Бога твого, за добрий край, що його він тобі дав» (Втор. 8:7-10).

Зміни лякають. Кожного разу, коли нам потрібно подорослішати та взяти на себе відповідальність за кожен аспект свого життя, ми можемо переживати страх. І ось тут Господь підтримує і нас, і ізраїльтян. Земля, котра знаходиться перед вами, добра і, хоча це може бути досить нелегко, ви отримали благословення від Бога. Зробіть тільки крок віри.

«Гляди, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не додержуючи його заповідей, його рішень і установ, що оце я заповідаю тобі сьогодні. А коли наїсися доволі, коли набудуєш гарних домів і розгосподаришся, коли намножиться в тебе високорослого й дрібного скоту та й матимеш багато срібла й золота, і коли стане множитись усе, що тільки є в тебе, вважай, щоб не неслось угору твоє серце та щоб не забув ти Господа, Бога твого, який вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі» (Втор. 8:11-14).

Бог вподобав Ізраїль і зробив його Своїм вибраним народом. Ми ж стаємо послідовниками Ісус, тому Бог вибирає і нас. Як і ізраїльтян, Бог попереджає нас про схильність нашого серця до гордості та забуттю. Кожен із нас схильний до ризику перебувати в такому комфортному середовищі, де Бог і Його Царство стають другорядними в порівнянні із нашим комфортом. Пригадаймо собі про те, як ми спочатку прагнули зустрічатися із Христа, жити Його життям, тоді все інше було неважливим. Проте минув час і ми осіли, заспокоїлися, надприродні турботи перемінилися на природні, і ми почали сприймати Божі благословення як звичайні і належні нам, а згодом відносилися до них, як до плодів наших старань. Новий Завіт називає це забуванням першої любові: «Але ж маю проти тебе, що любов свою першу покинув. То згадай, звідки ти впав, і покайся, і перші діла роби» (Одк. 2:4-5).

Якими ж тоді повинні бути наші відносини із Богом?

«Та й тепер, Ізраїлю, чого Господь, Бог твій, вимагає від тебе, як не того, щоб ти боявся Господа, Бога твого, ходив усіма його дорогами, і служив Господеві, Богу твоєму, усім твоїм серцем і всією твоєю душею, додержуючи заповідей Господа та його установ, що їх я сьогодні заповідаю тобі, тобі ж самому на добро? Гляди! Небо й небеса небес, земля й усе, що на ній, усе належить до Господа, Бога твого» (Втор. 10:12-14).

Творця цієї вселеної цікавлять наші серця, Він дає нам обмеження для нашого ж добра. Тож нам слід, заглянути в наші серця і повернути перше місце Господу.

Фото: pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com