Біля підніжжя хреста
Уривки Святого Письма для роздумів: Мр. 14:3-9; Ів. 11:55-12:7.
На вечері у Витанії переплелися радість із смутком та тривожними передчуттями. Це і відобразилося на вчинку Марії. Радість від присутності Ісуса та із гіркими передчуттями наближення Його смерті. Те, що вона вилляла Йому на голову пахуче миро означало одне і друге. Адже не дивно, що пахучі олії в той час мали подвійне значення. Вони в часі свят, своїм ароматом піднімали настрій та символізували радість. Недаремно їх Старий Завіт називає єлеєм радості. Проте пахучі олії використовувалися також для бальзамування померлих, тоді вони мали приглушити запах смерті та полегшити скорботу хворих.
Розказуючи про те, як Марія вилляла на Ісуса дорогоцінний нард, євангелист Іван, ніби включає наше відчуття запаху: «…наповнився дім пахощами мира» (Ів. 12:3). Вчинок Марії змінив атмосферу, котра панувала в домі. Приймаючи неминучість смерті Ісуса, вона показує свою відданість та любов до Нього. Звичайно, що вона не могла полегшити страждань Ісуса. Запах смерті нагадував про свою неминучість та реальність. Проте аромат любові змінює його. Марія відчуває, що саме любов спонукає Ісуса прийняти добровільно смерть, тому вона своєю любов’ю намагається розділити Його біль та переживання. Радість змішана з відчуттям втрати Ісуса. І любов Марії вбирає два ці відчуття і їхні пахощі наповнюють собою дім.
Євреї завжди намагалися турбуватися про бідних, тому і не дивно, що всі присутні в домі у Витанії, відреагували на вчинок Марії гірким докором: «Навіщо, мовляв, така втрата мира! Таж її можна було продати більш, ніж за триста динаріїв, а гроші бідним дати!» (Мр. 14:4-5). Якщо Ісус раніше говорив багатому юнаку продати все майно та роздати бідним, то тут Він стає на захист Марії: «Лишіть її. Чого її бентежите? Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро чинити; мене ж не завжди маєте» (Мр. 14:6-7). Всі присутні хотіли присоромити Марію за її вчинок. Бо не розуміли його до кінця. Вони хотіли, щоби Марія була такою, як і всі, вони не вірили, що смерть Ісуса є близькою. Вони не могли до кінця усвідомити, що Марію могло заставити зробити те, що вона зробила. Марія ж натомість відчувала та усвідомлювала неминучість смерті Ісуса.
Земне життя Ісуса добігала до кінця. І ця гостина у Витанії вже більше ніколи не повториться. Та вже нікому і ніколи не прийдеться обирати між Ісусом та потребуючими. І не тільки тому, що Ісус вже більше нічого не потрібно, і не тільки тому, що Його хресний шлях вже відбувся, а тому, що Ісус Своїми стражданнями та смертю став одним із нас, став людиною. Він близький до кожного, а, особливо, до немічних, терплячих та потребуючих.
Йдучи за Христом своїми хресними дорогами, ми усвідомлюємо Його близькість до найбідніших та найнещасніших із людей. Прийняти смерть Ісуса. Як її прийняла Марія, означає прийняти цю близькість.
Нам сьогодні не приходиться вибирати між Ісусом та потребуючими. Адже Сам Ісус говорив. Що той, хто нагодував голодного, одів нагого чи відвідав хворого, той вчинив це і Ісусу.
Кожен із нас покликаний любити Ісуса щедрою та відданою любов’ю Марії, відповідаючи на любов Бога до нас. Завдяки цій любові ми зможемо зрозуміти Боже співстраждання до всіх немічних, терплячих, котрих є так багато навколо нас. Ця любов допоможе нам завжди пам’ятати, що поруч із нами завжди живе Ісус, котрий пов’язав Себе із нами зв’язком вічного братства.
Ілюстрація: гравюра Юліуса Шнорр фон Карольсфельда