Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням

Ісус нас неодноразово закликає, щоб ми молились повсякчасно. Потрібно виробити в собі стабільність щодо молитви. Не можемо собі дозволяти, щоб одного дня в нас була молитва, а іншого – ні. Без молитви ми не можемо існувати, бо тоді не чуємо того, що Христос хоче сказати нам, отже легко стаємо мішенню і збиваємось з дороги. Якщо ми не вміємо молитися, то немає іншого варіанту, як і в будь-якій іншій справі, як тільки почати це робити. І в скорому часі ми самі побачимо, що таке молитва, зрозуміємо, що Бог чує нас і відповідає нам. Якщо на особисту молитву знайдемо час на щодень, тоді легко з вірою молитись за потреби, які виникають не лише в наших сім’ях, а й у спільнотах, тоді ми не нехтуємо молитвою, коли виникає нагальна потреба молитись.

Промовистим щодо важливості молитви є приклад Матері Терези, яка на прохання монахинь скоротити час на молитву, щоб більше допомагати потребуючим, збільшила його ще на одну годину: з п’яти до шести. Блаженна розуміла, що від кількості та якості наших молитов залежить якість і кількість наших добрих діл. Хоч робити багато справ ми можемо і без молитви, але де гарантія, що це саме ті справи, яких від нас очікує наш Спаситель. Більше того, як говорив Святий Тома Аквінський: «ті, що були покликані до активного життя і праці, помилялися би, якби вважали, що обов’язки звільняють їх від контемплятивного життя». Отож діла для Бога і молитва не заперечують одне одного, навпаки, без молитви з часом ми втрачатимемо не лише запал, а й сили, якість нашої роботи буде падати, ми будемо відчувати спочатку незадоволення, а з часом взагалі нерозуміння, для чого ми все це робимо.

Також через апостола Павла Бог говорить нам, що ми маємо молитися в дусі. Отже наша молитва має бути постійною і відбуватися в дусі. Можемо пригадати собі слова Ісуса, що справжні поклонники Отцеві кланятимуться в дусі і правді (Ів. 4, 23). Тобто якщо ми звикли урочисто декламувати щоденну молитву, то це навряд чи та молитва, про яку говорив Христос.

Блаженна мати Тереза з Калькутти казала: «Наша молитва повинна витікати з нашого серця і торкатися Божого серця». Це виглядає складною справою і, без сумніву, воно так і є, якщо будемо покладатись тільки на власні сили. Але ми маємо Утішителя, Святого Духа, якому маємо завжди довіряти провід нашої молитви: «А Утішитель, Святий Дух, якого Отець в ім’я моє зішле, той навчить вас усього і все вам нагадає, що я сказав вам» (Ів. 14, 26). Під проводом Святого Духа молитва перестає здаватися нудною і безрезультатною. Однак дозволити Святому Духові провадити молитву – не означає зовсім нічого не робити і просто чекати, що Бог до нас наблизиться. Ні, ми повинні максимально докладати зусиль (зробити приготування на основі Святого Письма, виділити час, місце, зайняти зручну позицію, при потребі взяти молитовник і т. д), але і водночас бути свідомими, що не все залежить тільки від мене, адже молитва – це не монолог.

Погляньмо на Ісуса, нашого Царя, яке місце в його місії займала молитва. «Молитись завжди в дусі всякою молитвою», – про що говорить святий Павло, це саме те, що робив і чого навчав Христос. До речі, слова, які в нас перекладено «моліться завжди» можна ще перекласти як «моліться завжди вчасно». Знаємо, що Ісус молився завжди і завжди вчасно, уся його місія супроводжувалась витривалою молитвою, глибокою єдністю з Отцем в Святому Дусі. Вдень Він навчав, а ввечері – молився. Апостоли часто знаходили Його на самоті в молитві. Ісус молився перед і під час важливих і складних моментів (Архиєрейська молитва, молитва в Гетсиманії, молитва на хресті). Це все була боротьба. І ця боротьба стосується й нас, Христових воїнів. Де є цар, там мусить бути і його військо. Ми повинні робити те, що робить і наш Цар, жоден правдивий воїн не може дозволяти собі стояти осторонь, коли йде боротьба.

У нашій боротьбі, щоб щось відбулось на землі воно спочатку мусить відбутись в духовному світі. А без молитви це неможливо. І так як на землі інколи достатньо однієї битви для перемоги, а інколи боротьба може тривати довший час, так і в духовному світі: інколи нам потрібно у деякі намірах молитись не день, а можливо, і значно довше. І якщо в часі війни воїн з якоїсь причини перестане боротися, то зазнає смерті та поставить під загрозу життя свої колег, то подібно є і з нашими молитвами під час духовної боротьби. Якщо Бог нас кличе на молитву або якщо ми знаємо що зараз час на молитву і зволікаємо, то не тільки зазнаємо поразки самі, а ще й ставимо під загрозу життя наших братів і сестер, членів того самого Христового Війська – Христової Церкви. Кожного разу, коли ми нехтуємо молитвою, ми просто відмовляємось брати участь в боротьбі, до якої покликаний кожний християнин. Хоча, навпаки, повинні розуміти, що саме від нашої молитви зараз може залежати вирішення окремих ситуацій у нашому житті, житті наших братів і сестер, а інколи усього народу і Церкви.

Молитва також є одним з чотирьох важливих стовпів Христової Вселенської Церкви, без якого Вона не може вершити ту функцію, яку їй доручив Христос. Ще перші християни «постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2, 42). Святий Августин говорить: «Заки апостол дозволить собі проповідувати слово, він повинен піднести свою спраглу душу до Бога, й лише опісля перелити на інших все те, чим він був напоєний». Без постійних молитов ми не здатні бути світлом для світу. Без молитви ми ніколи не вийдемо зі світу і не станемо повноцінними Христовими воїнами. А коли полишимо молитву, відтіснивши її на якесь другорядне місце, то повернемось знову у світ, знову почнемо жити так, як живе світ. Це рівнозначно тому, щоб вдруге потрапити в полон до ворога, і з часом взагалі – втратити спасіння.

Без регулярної молитви той, хто вважає себе християнином, подібний до синів Скеви, які вважали, що достатньо тільки знати про Христа, щоб мати авторитет над злими духами.

«Деякі з юдейських мандрівних заклиначів пробували й собі призивати ім’я Господа Ісуса на тих, що мали злих духів, кажучи: «Заклинаю вас Ісусом, якого Павло проповідує». То були сім синів якогось Скеви, юдейського первосвященика, які таке робили. Злий дух озвався до них, кажучи: «Ісуса я знаю і Павла знаю; ви ж, хто такі?» І наскочив на них той чоловік, в якому був злий дух, і перемігши їх – одних і других, – подужав так їх, що вони голі і поранені втекли з того дому» (Ді. 19, 13-16).

Як бачимо, не достатньо того, що ми знаємо Ісуса, Ісус повинен знати нас особисто. Кожен християнин покликаний до особистих стосунків з Христом, а це є не можливо без живого спілкування, без молитви. Лише якщо ми маємо єдність з нашим Царем, тоді ми можемо і діяти в Його авторитеті.

Апостол Павло нас закликає, щоб наша молитва не була егоїстичною, тобто, щоб ми не тільки просили для себе, а щоб ми молилися за всіх святих, за всіх, хто в особливий спосіб відповідальний за оголошення тайни Євангелія. Павло закликає нас співчувати разом з Церквою, знати і пам’ятати про потреби, за які молиться Церква. Ми в першу чергу маємо пам’ятати і стояти в молитві за наших єпископів, священників, місіонерів, за тих, хто зазнає переслідувань, хто віддає своє життя заради Євангелія. Мусимо молитись постійно, щоб Бог промовляв через їхні уста, дарував їм сміливість, адже саме вони найперше зазнають атак диявола.

Уривок дванадцятої глави книги Діянь апостолів ілюструє те, якою потужною зброєю є молитва:

«Під ту пору цар Ірод підняв руку, щоб гнобити деяких із Церкви. Він стяв мечем Якова, Йоанового брата. Побачивши, що це подобалося юдеям, він звелів, крім того, ще й Петра схопити; а були дні Опрісноків. Схопивши його, він посадив його у в’язницю і передав чотирьом чвіркам вояків, щоб стерегли його, бажаючи вивести його перед народ по Пасці. Отож, Петра стерегли у в’язниці, а Церква молилася горливо Богові за нього. Коли ж Ірод намірявся вивести його, Петро, закутий двома ланцюгами, спав тієї ночі, між двома вояками, а сторожі при дверях стерегли в’язницю. Нараз з’явився ангел Господній, і у в’язниці засяяло світло. Він, вдаривши Петра по боці, збудив його, кажучи: «Вставай чим скорше!» І ланцюги впали з рук у нього. Далі сказав до нього ангел: «Підпережися і надінь свої сандалі.» (Петро) зробив так. Знову сказав до нього: «Накинь на себе плащ і йди за мною.» Вийшов Петро й ішов за ним; не знав він, чи це правда, що робив ангел; він думав, що видіння бачить. Минули вони першу варту і другу, і прийшли до залізної брами, що веде в місто; вона сама собою їм відчинилась. Вийшли вони та пройшли одну вулицю, й ангел нараз відступив від нього. Тоді Петро, опритомнівши, мовив: «Тепер я справді знаю, що Господь послав ангела свого і вирвав мене з руки Ірода й від усього, чого очікував юдейський народ.» Цілком свідомий, він пішов у дім Марії, Матері Йоана, що звався Марком, де досить багато зібрались і молилися. Як він постукав у хвіртку брами, вийшла послухати дівчина, на ім’я Рода; і, пізнавши голос Петра, з радощів не відчинила брами, а вбігши, сповістила, що Петро стоїть при брамі. Ті їй сказали: «Ти збожеволіла!» Вона ж таки своє твердила. Тоді вони сказали: «То його ангел.» А Петро далі стукав. І відчинили і, побачивши його, нестямилися. Махнувши їм рукою, щоб мовчали, він докладно оповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і мовив: «Оповістіть це Яковові і братам.» І, вийшовши, пішов у друге місце» (Ді. 12, 1-17).

Петра ув’язнено, його стереже велика кількість римських воїнів, яким ніхто не може протистояти. Здавалось би, що той на кому Ісус з Назарету обіцяв збудувати свою Церкву, незабаром зазнає смерті. Але Церква починає спільно молитися: вчасно і витривало. Цей уривок має неабияке значення, бо ангел звільняє Петра від неминучої смерті саме тоді, коли Церква горливо молиться за нього. І тут бачимо дієвість слів Христа:

«Знов істинно кажу вам: Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт.18.19-20).

Через молитву здобуто перемогу в духовному світі, наслідком якої є чудесне звільнення Петра. Здавалось би, цілком те, що є неможливим з людського погляду, стає можливим завдяки молитві. Важливо зазначити, що як і ті, що молилися за апостола Петра, не повірили Роді, що Петро стоїть біля брами, так інколи і ми не усвідомлюємо, наскільки молитва може змінити хіт подій. Але все ж вони молились, молились, коли це було потрібно, не зволікаючи.

Недаремно уся Церква молилась саме за Петра, саме йому Христос довірив особливу владу в Церкві. Він є видимим Главою Вселенської Церкви, скелею, на якій Вона збудована. Святий Петро був першим Папою, першим Наслідником Святого Престолу. І так, як колись Петро, так і тепер Папа в особливий спосіб потребує наших молитов, оскільки, як і уся Католицька Церква, він зазнає постійних нападів. Отож, як і рання Церква молилась за свого Папу, так зараз і ми маємо молитися за свого, щоб Бог, коли він уста свої відкриє, дав йому сміливо звістувати тайну Євангелії.

Наостанок, щоб розуміти важливість молитви для нашого життя і спасіння, завжди мусимо пам’ятати, що ті слова, які Христос говорив учням в Гетсиманському саду, звернені до кожного з нас:

«Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26, 41).

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *