Митар та фарисей

Притча про фарисея та митаря є одним із тих уривків Святого Письма, які бентежать духовне життя. Кожен із нас старається збудувати та облаштувати свій внутрішній світ, тут праця зосереджена в трьох напрямках життя: стосунки із Богом, стосунки з іншими, стосунки із самим собою. Якщо один із цих напрямків не розвивається по-справжньому, то і ніші два зазнають поганого впливу.

Коли людина не набуває справжніх стосунків з Богом, коли боїться Його, почувається більше рабом, ніж сином, чи сприймає Бога як далекого та байдужого, то це шкодить не тільки єдності людини із Богом, але так само шкодить гармонії із собою та з іншими особами.

Коли співжиття з іншими людьми базується на почутті конкуренції, порівнянню себе з іншими, а не на братній любові, то рано чи пізно ми почнемо думати про себе з гордістю, підносячись над іншими.

Корінь зла знаходиться в тому, що людина не визнає себе такою, якою вона є насправді.

Обоє перед Богом

Розповідь про двох чоловіків показує нам своєрідний тест, яким оцінюється наша релігійність. В притчі про митаря та фарисея зображено дві особи: фарисей та грішник. Очевидно, що між ними постає порівняння. Хоча в цій розповіді також є третій персонаж, який стає головним: Бог, Котрий дивиться, слухає, шукає, судить. Бачимо фарисея, який молиться, який шанований та добре оцінений людьми через ті добрі вчинки, які він виконує, а з іншої сторони – ненависного грішника, єврея, ворога народу, що продався римським загарбникам і є негідний перебувати у Храмі. На завершення цієї притчі Ісус допускає втручання Бога, Котрий показує Своє милосердя та справедливість.

Як грішник, так і фарисей під час прилюдної молитві на видноті зосереджені на своїх стосунках із Богом, Котрий перебуває у Храмі. Кожен із них показує свій внутрішній світ, показує свій власний спосіб існування.

Господь пояснює до кого спрямована ця притча: «Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу» (Лк. 18:9).

Для сповнення Закону недостатньо дотримуватися тільки певних правил, зберігати окремі приписи, при цьому не беручи до уваги всіх заповідей. Слова   «були певні про себе», свідчать про тих осіб, які думають, що є досконалими в дотриманні Божих Законів, а Бог місить тільки схвалити їхню поведінку. Це означає, що такі люди не усвідомлюють свого гріховного стану. Вони про себе думають якнайвище та відчувають, що можуть дивитися на інших людей із зневагою.

Притча показує нам, що фарисей не просто не любить, але зневажає грішника, а разом із ним усіх людей. Саме особа фарисея стає критерієм для оцінювання. Подія цієї притчі відбувається в Єрусалимському Храмі. У місці, куди юдеї приходили молитися. Молитва одного і другого показує нам життя цих двох людей. Слова, якими вони моляться показують нам їхній внутрішній світ.

Молитва фарисея

Молитва фарисея розпочинається словами: «Боже, дякую тобі». Це своєрідний акт подяки, який передбачає визнання отриманого дару. Проте за цими словами іде хвальба самому собі. Цей самовдоволений чоловік у молитві не славить Бога, але прославляє себе. Молитва фарисея – це своєрідний перелік того, що він зробив. І, як він думає, одержить за це нагороду.

Егоїстична душа фарисея в інших людях бачить суперників та конкурентів. Він не бачить потреби інших любити, товаришувати з ними та допомагати їм. Порівнюючи себе з іншими людьми, фарисей заявляє про погані вчинки інших, тому він з честю від них відмежовується.

Фарисей говорить: «Я не такий, як інші люди», тобто він гордий з того, що належить до окремої групи людей, що він є побожним виконавцем Закону, духовною людиною.

Фарисей сприймає інших людей за злодіїв, злих людей, таких, що, ймовірно, порушують восьму Заповідь «не свідчити неправдиво»; судить їх як перелюбників. Одним словом він сприймає всіх інших людей за грішників, не маючи на це права, бо суд належить тільки Богові. Крім цього всього він порівнює себе із митарем. Він звертає свій погляд на нього та зневажає його. Він не бажає мати нічого спільного із митарями та підтверджує, що він є не таким, як отой митар.

Вчинки, які робить фарисей є добрими, але дух, в якому він їх здійснює просякнутий гордістю. Вони стають для нього пасткою, та й зрештою для нас також, бо якщо ми впевнені у собі, зарозумілі, не чутливі до потреб ближнього, сліпі до обов’язків бажаних Богові, то не бачимо власних немочей. Як результат не просимо у Бога помочі та не бачимо потреби у Божому спасінні.

Поведінка митаря

Митар належав до тих євреїв, котрі погодилися служити римським загарбникам, збирачем податків. Жадібні на прибуток, слуги панівної влади, крім грошей вони також збирали антипатію, ворожість та зневагу людей. Вони були зрадниками та мучителями власного народу, маючи за своєю спиною потугу римського війська.

В очах народу ця людина, котра зайшла до храму, у дім присутності Господа, було образою та зневагою Бога та народу, а особливо фарисея. Він не міг не помітити осудливих поглядів та перешіптувань інших.

Текст описує нам поведінку митаря, він стоїть як фарисей, проте зупиняється на відстані, бо розуміє власну віддаленість від Бога. Митар не мав сміливості наблизитись, він знає, що негідний перебувати у святому місці. Він стоїть поодаль від тих людей, яким заподіяв зло. Свідомий своїх лихих вчинків він примостився десь з боку.

У Євангелії сказано: «… митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба» (Лк.18:13), це свідчить, що він навіть не смів споглядати на святиню. Він ще глибше занурюється у власну негідність.

На знак каяття та болю митар б’ється у груди – місце, де зосереджена його гріховність. Всі гріхи вчинив тільки він, то ж він не оправдовується і не виявляє гріхів інших, помилився він і його провина є очевидна.

З глибин, зраненої гріхом його душі, виривається молитва: «…Боже, змилуйся надо мною грішним!» (Лк. 18:13). Він повністю довіряється Богові, бо Він знає серця людей і якщо бажає, то прощає.

Щиросердно визнає, що є «грішником» не наводить список добрих чи поганих справ. Він визнає себе грішником без оправдань та приховувань, так само розуміє тяжкість своїх гріхів, які може простити тільки Бог. У своїй молитві він прагне тільки віднайти Бога.

Божий суд

Вкінці притчі Господь говорить такі слова: «Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений» (Лк.18:14). Ці слова показують нам як Бог оцінює поведінку людей на відміну від того, як осуджують люди. Люди судять по зовнішнім чинникам, а Бог оцінює за внутрішніми почуттями. Тут роз’яснюється, якою має бути поведінка праведної людини перед Богом.

Митар повертається до свого дому виправданий. Господь доброзичливий до нього, грішника, що розкаявся. Бог оправдовує його. Можемо сказати, що із Храму вийшов зовсім інший чоловік, змінений, святий, очищений, повернений до життя у вірі. Молитва нещасного була вислухана Богом, а йому даровано спасіння.

Що стосується фарисея, то Ісус не робить жодної заяви, не виголошує засудження, не дає жодної відповіді. Він просто підкреслює його відмінність від митаря. Здається, що у випадку фарисея Бог неспроможний щось сказати чи зробити. Фарисей віддаляється від Храму, повертається до свого дому, так і не зустрівши Господа, а, втім, він цієї зустрічі і не бажав. У своїй гордості він думав, що він праведний, а, насправді, він був несправедливий щодо Бога, щодо себе самого та ближнього.

Фарисей робить смертельний стрибок, кажучи: «Боже, дякую тобі, що я не такий… як оцей митар» (Лк. 18:11). Небезпека для нас, християн, полягає в тому, що ми можемо сказати: «Дякую Тобі, Боже, що я не такий як оцей фарисей». Це подвійний смертельний стрибок. Пригадаймо собі, що гордість – це гріх, апостол Лука просить у нас, щоби ми могли цю гордість в собі побачити та її визнати.

Ісус стверджує, що, якщо хтось вивищується, то Бог його упокорить. І, навпаки, якщо хтось принизиться, то Бог його піднесе.

За книгою: Ренцо Лаваторі, Луч’яно Соле «Зустріч з Христом у Євангелії від Луки». Львів: Місіонер, 2015. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.