Наступив час відрубати голову гріху та викинути його зі свого життя

В книзі Царів ми читаємо про часи, коли Ізраїль був розділений та роздроблений. Після смерті царя Саула над двома колінами возноситься цар Давид. Цей час був найважчим для нього. Частина народу переходить з ним Йордан, а інші десять колін тільки те й роблять, що обурюються. І серед тих, хто обурюється, є один чоловік Савей. Він бунтує народ та проголошує, що більше нічого не хоче мати спільного із юдеями, і розділяє людей від їхніх братів – одну частину євреїв від іншої.

  Тому посилає Давид свого вірного слугу Йоава та каже: «Тож візьми слуг твого пана й пустися за ним, вбий його, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не втік від нас. Бо накоїть нам Савей, Біхріїв син, великого лиха» (ІІ Сам. 20:6). Бо, як говорить Святе Письмо: «Прожени насмішника геть, і незгода відійде, і втихомиряться спори та зневаги» (Прип. 22:10). І Йоав, чоловік, котрий завжди був на стороні Давида, пройшов із воїнами всю землю Ізраїля аж до міста Авел Бет-Маахи, оточили це місто, висипали великий вал, щоби знищити його задля єдиного чоловіка, якого переховували містяни.

Далі ми знаходимо цікаву оповідь: «Тоді якась мудра жінка закликала з міста: «Слухайте, слухайте! Скажіть, будь ласка, Йоавові: Ходи сюди, я хочу з тобою говорити… Я – одне з мирних і вірних (міст) в Ізраїлі, а ти намагаєшся знищити місто і матір (городів) в Ізраїлі! Навіщо руйнуєш спадкоємство Господнє?». А Йоав відповів, кажучи: «Далеке воно, далеким хай буде воно від мене! Щоб я руйнував та нищив! Не про те йдеться. Один чоловік з Ефраїм-гір, Савей на ім’я, Біхріїв син, підняв проти царя Давида руку; видайте нам його одного, й я відійду від міста». Жінка сказала Йоавові: “Дивись, голову його кинуть тобі через мур» (ІІ Сам. 20:16;19-20).

І містяни так і зробили – відрубали голову Савею та кинули Йоаву. І сказано: «Тоді він засурмив у сурму, і вони відступили від міста, кожен до свого намету; Йоав же повернувся в Єрусалим до царя» (ІІ Сам. 20:22).

Звідкіля в нашому житті так багато проблем?

У Святому Письмі знаходимо порівняння людини із містом, який навколо обведений стіною. Так, у Новому Завіті читаємо: «Не може сховатись місто, що лежить на верху гори» (Мт. 5:14). А у книзі Притч знаходимо: «Уражений брат – немов місто-твердиня, і чвари – немов засуви в замку» (Прит. 18:19).

Усі ми – город, в якому є щось, що бунтує проти свого господаря. Тобто всередині нас є щось бунтарське та злобне, яке ми зазвичай називаємо гріхом. І це те, що Бог так ненавидить.

Впродовж цілого свого життя ми отримуємо якість незрозумілі удари та випробування – хвороби, неприємності, невдачі, труднощі. І ми починаємо думати: «За що Бог так із нами? Чому Він нас так атакує? Що ми Йому зробили? Ми ж нікого не вбили?». Савей також нікого не вбив, він просто бунтував проти царя Давида. І у кожного із нас є щось таке, що постійно бунтує та виступає проти Бога. Те, що Бог так ненавидить.

Ми повинні стати тією мудрою жінкою, і звернутися до Слова Божого, запитуючи Господа, чому Він бажає нас знищити. І тоді Господь скаже такі слова, які ми знайдемо у пророка Єзекіїла: «Скажи їм: Клянусь, як от живу я, слово Господа Бога, я не бажаю смерті грішника; бажаю, щоб він відвернувся від своєї поведінки і жив. Відверніться, відверніться від вашої лихої поведінки! Чому б вам умирати, доме Ізраїля?» (Єз. 33:11)

Бог не бажає смерті грішника, як і Йоав не хотів знищення міста. Він говорить: «Ось це викинь зі свого життя, ось те відрубай – і будеш жити».

Фото ілюстративне: Gerrie Grobler – Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.