Усім нам відома історія багатостраждального Йова. Отець Небесний перебуває на небесах. «Та ось одного дня прийшли сини Божі, щоб стати перед Господом. Прийшов і Сатана між ними. Господь спитав Сатану: «Звідкіль ти прийшов?» Відповів Сатана Господеві й мовив: «Кружляв я по землі й ходив довкола неї» (Йов. 1:6-7). І тут Бог говорить про Свого вірного слугу Йова, котрий є «непорочним та чесним, щирим та праведним, богобоязливим чоловіком».
Самовпевнений сатана наважується протестувати проти Господніх слів. Він діє завжди не один. І має великий вплив на людей. він маніпулює нами, переконує приєднатися до нього та постійно відштовхує від Бога.
Жалюгідні розрадники Йова.
Дружина Йова була першою, кого спокусив сатана: «Іще тримаєшся твоєї досконалості? Лихослови Бога і умри!» (Йов. 2:9). Незабаром до нього приходять друзі. «… жалюгідні з вас усіх утішителі», – бурмоче Йов, розгніваний відсутність їхнього співчуття та зверхністю.
Кожен із нас потрапляв у схожу ситуацію. Замість вас підвищили когось іншого, і це заділо за «живе». І тут чуєте слова друга: «У Бога є для тебе щось краще», – жалюгідний утішитель.
Хтось із ваших рідних бореться із COVID, підключений до апарату штучної вентиляції легень. І знову звучать слова підтримки: «Не переживай, – каже вам хтось із родичів, – 99 відсотків людей одужують». Жалюгідний утішитель.
Ваш близький друг програв битву з раком. «Він у кращому місці», – переконує вас друг. Жалюгідний утішитель.
Що ж тоді нам робити, щоб самим не стати такими жалюгідними утішителями й порадниками?
Ніколи не давайте шаблонних відповідей. Натомість запропонуйте свою допомогу й присутність.
Ми завжди будемо відчувати себе невпевненими і безпорадним перед тими, хто страждає. Що потрібно говорити? Як їм допомогти? Тут не підходить фраза: «Він в кращому місці», бо вона ще більше пригнічує людину. Краще розділити горе навпіл.
Друзі Йова правильно чинили до того часу, поки перебували у тиші зі своїм другом. Бог говорить: «Як утішає когось рідна мати, так я буду вас утішати, і найдете втіху в Єрусалимі» (Іс. 66:13). Добра матір тримає на руках свою дитину, тихо погойдуючи, дозволяє їй поплакати. Так само піклується про нас Господь і так само Він закликає піклуватися про інших.
Не намагайтеся робити висновки замість людей у терпінні.
Замість цього співчувайте та моліться за них. Друзі Йова безглуздо пояснювали йому причину страждань. Можливо, Йов був недостатньо щедрим. А, можливо, він як батько чимось не догодив Богу.
Як безглуздо для нас є розгадати Божі задуми. Ми не знаємо, чому хтось страждає. Йов очікував від своїх друзів не відповіді, а співчуття. Він кричить: «Змилуйтеся, змилуйтесь наді мною, мої друзі, бо рука Божа мене доторкнулась!» (Йов. 19:21).
До терплячих завжди приходьмо із милосердям. Не намагаймося їм подати елементарний життєвий урок. Молімося з ними багато й часто, і наближаймося до Бога разом із ними.
Не встановлюйте часових рамок.
Кожен має пройти через своє терпіння у своєму темпі. Друзі Йова були втомлені тим, скільки часу знадобилося Йову, щоби пережити свою втрату. Білдад розгнівано запитує: «І докіль будете словам ви класти перешкоди? Будьте розумні, і тоді говоритимемо!» (Йов. 18:2).
Неможливо горе впхнути у часові рамки. Чимало є таких вдів, котрі роками плачуть після втрати своїх чоловіків, бо це була любов усього їхнього життя. Чимало є таких мам, корі після втрати своєї дитини, роками сумують щодня. Неможливо казати, що щось не так із тими, у кого горе триває до того часу, поки вони не зустрінуться віч-на-віч з Ісусом.
Горе друга може втомлювати нас. Можливо, ми навіть запропонуємо, щоби він переступив через свою втрату та продовжував нормальне життя. Проте тут потрібно бути дуже обережними та терпеливими, бо цього може ніколи не трапитися та й дружні стосунки від таких порад можуть зруйнуватися. Слід набратися терпіння та любити тих, хто переживає горе та іти з ними у їхньому темпі, показуючи підтримку, розуміння та любов. Про це говорить і апостол Павло: «Радуйтеся з тими, що радуються; плачте з тими, що плачуть» (Рим. 12:15).
Не очікуйте послідовності.
Дозвольмо нашим друзям бути самими собою, дозвольмо їм переживати й сумувати. Інколи вони відчувають, що повинні перед іншими людьми показувати, що у них все добре. Тому так важливо бути поруч із ними, щоби вони не прикидалися перед нами, а були собою. Йов потрапив у велику скруту та відчай: «Нехай загине день, коли я народився і ніч, що сказала: Зачався чоловік! Той день хай стане тьмою, хай Бог з висоти не згадує про нього, нехай світло не сяє над ним» (Йов. 3:3-4).
Подумайте про сильну й дивовижну віру Йова.
Ми не можемо помістити Бога в якісь рамки. Ми не можемо робити заяви від Його імені. Все, що ми можемо зробити – це взяти за руку того, хто страждає, та привести його до святого, люблячого та милосердного Бога.
«Навіть коли захочете мене вбити, я не здригнуся; однак, мої вчинки перед Ним я боронитиму» (Йов. 13:15).
Це – дивовижна віра. Ми покликані бути поруч з такими святими, молитися, не здаватися та говорити відкрито та правдиво. Тоді наше співчуття буде випромінювати Утішителя Святого Духа та зруйнує наміри сатани.